Необдумана Міловиця - Зінаїда Луценко

Скачать книгу

Ксеня. До чого ж скупа людина! Заробив собі багатство на биках, і сам, і жінка його ні дня, ні ночі не знали! І що з того? А бодай йому та бляха на хаті позакручувалась, бо у мене хоч хата і стара, і в сніпках, але я мушу тепер його сина сюди приймати! А син їх, Міловице, думаєш, кращий за батька свого буде? Їх у сім’ї три брати, всі живуть гарно, нема що сказати, але ж цей Ксень – то якийсь вовкулака!»

      «І то недаремно моя мама колись випхали Ксеня з двору! – аж кричала тоді до тебе твоя мати, Міловице. – І правильно була зробила! Але ж бач, далеко вітром його не віднесло від мене, знайшли дитину мою! І тепер ще й носа від нас вернуть! Та що той Ксень із себе має?! І не стидно йому тепер не зробити синові весілля! Як ото сироту, як старця якогось Ілька із дому виганяють. Де ж це видано, щоб при живих батьках рідня робила в своїй хаті весілля!»

      «Якби не оте вінчання, то я б їх і знати не хотів. А так…» – сердився батько.

      Твоїх батьків можна було зрозуміти, бідна Міловице: це ж свати навідріз відмовлялися приймати їх дочку за невістку, а вони мусять брати їх сина собі в прийми!

      Бо куди б ви, Міловице, пішли жити? А нікуди! Бо не було тоді вам сил будуватися, щоб ішли ви десь окремо. Не було лишніх грошей у твоїх батьків, а Ількові б нізащо не поділилися, хоч і син їх ростив ті бички, на яких збагатився батько.

      «Як захотіли женитися, то вчіться тепер коритися! – прикро казала до тебе твоя мати, Міловице. – Але ти, дочко, й утнула! Не хотіла йти за Стаська, треба було ще почекати! Знайшлися б і кращі люди!»

      Але що з того, чи хотіла тепер уже ти, Міловице, чи не хотіла, вибирати тобі вже не було як…

      «То було б ще гірше, якби Міловиця втекла, а Ілько б послухав свого батька й теж би кинув її, – казала до батьків твоя хрещена мати, Міловице. – Отоді було б уже геть зовсім погано. А після весілля, може, й одумаються Чуйки, та й будуть дітям допомагати. Бо де це в селі хто й коли чув, щоб таке було, аби рідного сина батьки вигонили з дому, щоб не зробили весілля, щоб не прийняли невістки до хати!»

      «Все може бути, якщо ті батьки – Чуйки!» – відповіла їй твоя мати.

      У твоїх батьків ще й до твого заміжжя, дорога Міловице, не було великих статків, а тепер у тісній хаті треба було якось уживатися аж двом сім’ям.

      Крім тебе, Міловице, тулилися в тісній глинянці ще чотири твої сестри й дорослий брат Тимко!

      І те, що хата була вже геть затісна, то те нікого не обходило. Старенька, похилена, під соломою. Сіни, кухонька й велика кімната – ото й усе.

      «А тепер дай сюди межи нас ще одного чоловіка, та потім ще малих дітей, то не буде де й розвернутися!» – жалілася твоя мати Горпина жінкам на вулиці.

      «Діждала ти, Горпино, щастя, нема що казати!» – підкидала якась із них жару.

      «Не про таке я думала. Але вже що…» – зітхала твоя мати, Міловице.

      І до твого женіння, дорога Міловице, того баняка борщу, що приставляла твоя мати вранці до печі, ледь вистачало, аби всім позатуляти роти. А що буде тепер… Аж пекло з досади твоїй матері в грудях. Була вона зла і на тебе, Міловице, і на Чуйків, а найбільше – сама на себе.

      «Аби

Скачать книгу