ТОП просматриваемых книг сайта:
Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко
Читать онлайн.Название Необдумана Міловиця
Год выпуска 2012
isbn 978-966-14-4670-9,978-966-14-4244-2
Автор произведения Зінаїда Луценко
А ще ти ж ніколи, Міловице, не ходила до школи і була неграмотна, то й розмова з Ільком здалася тобі дуже розумною.
Пішов того вечора твій Ілько додому, ліг спати й одразу почав чекати ранку, щоб знову хоч близько пройтись біля тебе, Міловице, а тоді чекати весь день вечора.
І що день, то все тяжче Ілько переносив розлуку з тобою, дорога Міловице.
А далі вже й просто не міг заснути, коли перед тим не обіймав тебе.
Ількова мама ще й не натякала синові про одруження, молодий був, але Ілько вже тоді здогадувався, що хотіла б вона собі у невістки якусь кращу дівку, ніж ти, Міловице.
Але ж серцю не накажеш! А Ількове тепер бажало мати поруч одну лиш тебе.
«Моя Міловице, я не знаю, як день перебути без тебе», – пам’ятаєш, говорив Ілько тобі?
«І я…» – несміливо шепотіла ти.
«Я… їсти не можу, як раніше, мати вже турбується, чи, бува, не захворів, хоче відправити мене до баби. І чого б то мені так сталося?» – питався.
«Ото дурненький! Це ж через любов!» – сміялася ти з нього, Міловице.
«Але ж ти теж мене любиш?» – Ілько брав тремтячою рукою твої долоні й заглядав у вічі.
«Люблю…»
«Як же швидко біжить час поряд із тобою!» – майже плакав.
«А я б хотіла, щоб ми були разом завжди».
«Будемо», – обіцяв.
А тоді, пам’ятаєш, Міловице, ви почали зустрічатися щодня й залюбилися так сильно, що не могли б не бути разом вже нізащо?
Ти вже навіть уявляла собі, Міловице, як будеш заміжньою молодицею, як щодня пратимеш Ількову сорочку й подаватимеш йому до столу миску гарячого борщу. А взимку, коли вже зробите всю роботу, будете сидіти з Ільком у своїй теплій хаті разом.
«У Ілька такі великі й грубі руки, він так мене ними міцно обіймає!» – шепотіла ти, Міловице, до молодшої на два роки сестри Ярини.
«І цілує?» – перепитувала Ярина.
«І цілує…»
«То ти вже скоро й заміж підеш?»
«Піду! А потім народжу дитинку!» – мріяла.
«А чи ж дуже багатий Ілько?» – пам’ятаючи материну «науку», перепитувала в тебе Ярина.
«Багатий…» – шепотіла ти Ярині на вухо.
От і мало ж так статися, щоб твоя, Міловице, мрія скоро здійснилася. Бо ви з Ільком були про все вже змовилися!
А весілля? То вже справа ваших батьків була!
Але ж, пам’ятаєш, Міловице, як почули про вашу змову Ількові батьки, то зразу ж вам у щасті й відмовили?
І тоді ви мусили зустрічатися таємно: Ількові батьки не хотіли, щоб син їхній оженився на тобі, Міловице…
Якось почав був Ілько зі своїм батьком розмову про женіння, так, здалеку, і той спочатку слухав уважно. Пригадуєш, як потім переказував тобі Ілько: його батько кахикнув голосно й навіть гукнув був до хати матір? А коли дізнався, кого саме хоче брати син, дуже розлютився. Батько голосно кричав, а Ілько, наслухавшись про «поганий той рід Гаврилюковий», як ошпарений, вискочив надвір і рішив перемовчати й до часу ще перечекати. Бо його батько, всі в селі знали, був дуже впертий.
Але