LITMIR.BIZ

Скачать книгу

якимсь аскетом-ученим, упірнути в науку і, далеко-далеко од світу й од життя, потонути в своїх учених книжках, мов у могилі.

      – Тільки ж будь-що-будь, до матері не вернуся-таки! – хоче крізь сон гукнути Андрій. – Серед чужих людей знайду собі більше щастя!..

Село Болшево Московського повіту.Хутір Сугорки 27/VII 1894

      Частина друга

      Туапсе

      І

      Берег моря. Кінець травня. Надвечір. Східна, азіатська кофейня. Гостей у кофейні нема нікого. Тут є тільки двоє людей: сидять коло східного низенького столика та грають у шашки; один чепурніший, з червоною рожею в петлі, другий – невмитий обшарпанець. Партія доходить до кінця.

      – Та ну-бо, грецька мордо! Ходи швидше! Дамку свою посувай, чи що!

      – Заждеш, хохлацька мордо… Тобі – нема куди поспішати… Але, либонь, твоя правда – посуну свою дамку… тільки б куди?..

      – Г-и-и-и-и!.. Та став її десь швидше! Посуває злегенька… тягне, мов дохлого турка за хвіст… Ну, а я не довго ворожитиму: походю ось як…

      Отак естетично розмовляючи, кінчали партію в шашки оті двоє людей у східній грецько-турецькій кофейні, в маленькому кавказькому містечку Туапсé, що має колись стати великим портовим містом і окрасою новітньої «руської Рів’єри», але поки що ледве має 2000 людей. «Руська Рів’єра» – се так звуть тепер у Росії колишню прибережну Черкещину, та Абхазію, та Мінгрельщину – незвичайно гарний край з підтропічною флорою, що розкинувся вузькою смугою уздовж Кавказького берега Чорного моря од Кубанщини та аж до Малої Азії, трохи чи не до Трапезунда; він допіру залюднюється та й, може бути, що зробиться колись такою самою українською губернією, як, приміром, Херсонщина або Таврія.

      Розмовляли ті два парубки мішаним російсько-українським жаргоном, яким балакають в усіх портових містах Чорноморії. Один з іграчів, що в петлі мав рожу, був грек; він служив у цій кофейні, звався він Григорій Андропуло; але той, що грав з ним, звав його задля гумору Хитро-Грекόс Проповзаки. А той другий – знов був бурлака: українець, що, тиняючись по всіх усюдах, давно згубив не тільки український, але й узагалі людський образ і належав до «босої команди», або, як тепер кажуть по-модному, до «типів Горького»; се ж їх тут незчисленна сила. Звався він Носенко.

      Коли се Андропуло одним зручним ходом закінчив партію.

      – А що, Свинопупенко? – тріумфально подивився він на товариша, перекручуючи його прізвище в тім самім естетичнім дусі, в якім велася вся їхня балачка. – Я ж казав, що тобі не було чого поспішати!

      – Піти хіба скупатися? Адже пароплав прийде ще не скоро, а купатися вже, мабуть, час… – бурмотів той. – Он скількись дам уже пішло до своєї купальні… А скажи, Грицьку, чи то правда, що коли жінка або дівчина скупається там, де купалися чоловіки, то вона може завагітніти? Я це вчора чув од Петра.

      – Та це ж я йому й сказав. Бачиш, он у мене єсть учена грецька книжка, по-нашому ’Hυγιεινὴ χαι φισιολογια τοῦ γάμου[10] – то я там вичитав, що такі пригоди бували в старовину… Але

Скачать книгу