LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Лоначевських. Зуздрівши перший-ліпший перелаз, він, не довго ворожачи, переліз у чужий садок, кинувся в гущавину і впав на траву; несила була йти спокійно далі. Ніхто його не побачив.

      Закопавшись лицем у високу травицю, він судорожно почав ридати; тільки без сліз: очі були сухісінькі. Потім він мовчки перекинувся навзнак, несвідомо глипнув був очима на небо та й міцно заплющив їх, аж стиснув повіки. Потім мовчки і машинально встромив великого пальця лівої руки в рот, між кутні зуби. Потім куснув його раз-другий з усієї сили та й заходився гризти так, як собака жвакає кістку. Незабаром повен рот йому набігло крові, а що він був лежав, одкинувши голову, то кров потекла йому в горло. Невважаючи на те, парубок іще раз угризнув свій палець, та з великим болем почув, що його зуби вже не шкуру перетирають, а в живе м’яке м’ясо глибоко впиваються і доходять до кістки. Тоді він стямився, витяг пальця з рота, підвівся і розплющив очі.

      З рани кров дзюрила на траву і на одіж. Тупо подивившись на червону течійку, Лаговський якось видобув хустку і обкрутив пучку. Його дуже боліло, та на душі було вже не так важко. Він усадовився, сперся спиною об стовбур вишні, заплющив очі і взяв міркувати про те, як він оце робив візиту до суддіїхи.

      Скоро він згадував ущипливі слова Лоначевської, миттю йому стискалися кулаки, трусила пропасниця, хотілося полинути до панії знов та й крикнути їй в живі очі, що з неї підла жінка. Але з-посеред таких лютих думок несподівано виринало гарне її обличчя з прихильним, лагідним осміхом, який він побачив наостанці. На ту згадку Андрій якось інстинктивно скулювався та й схиляв голову на груди. Він під такі моменти не міг і дихати.

      – З мене негідник! – зважливо казав собі парубок, і серце йому занивало. – Ні, не негідник з мене, а ненормальний виродок… І до чого животію я на світі?! Чого я животію?!! Проклятущі нерви!.. – шепотів він на тисячний раз свою звичайну фразу. З важкого нервового болю він несвідомо схопився за груди.

      – За віщо я її образив? Може, за те, що вона займає вищеє соціальне становище? Авжеж за те… Отже ж вона така добра… Вона аж засмутилася, як побачила, що мене вразила.

      Молодикові закортіло раптом побігти до Лоначевської, попрохати вибачення, поцілувати їй руку та так і не одпускати тую руку од губів, стоячи навколішках.

      Плебейська жилка не дала довго розвиватися таким мріям. Студент як стій підвів голову, нетерпляче смикнув плечима, неначе хотів струснути з себе теє негарне бажання.

      «Вона мене пожалувала тільки через те, що провінціальні кавалери їй геть усі понадбридали, а чорнобривий студент виглядає їй краще… – насмішкувато видумував собі він. – Еге ж! Бо чом маму вона ніколи не пожалує, а завсіди трактує тільки згорда? Маму вона зве перекупкою…»

      Андрій знов скипів і заклекотів гнівом, далі підвівсь, далі знов сів на землю, далі знов ліг. Як він уп’ять уклавсь на траву та ще заплющив очі, то люті думки геть порозбігалися. Він став куняти. І от… чи то сон він такий побачив, чи то, попросту дрімаючи, згадав собі дещо, тільки ж от яка сцена з минулого життя перебігла

Скачать книгу