LITMIR.BIZ

      Все це було писано поганою російською мовою, з безліччю помилок, а вкінці додано: «А по ея покорнейшой прозьбе писал отставной унтер-офицер Л. Стеценко и вам од себя кланяется».

      – Нещаслива дикарка! – сумно сказав собі студент. – Три годи я вже її не бачив. Чи обмінилася вона хоч трохи? А от післявзавтрього побачуся з нею та побалакаю… Ну, а з листом що робити? Подерти чи далі ховати? Ат! Сховаю на незабудь.

      Це кажучи, він поклав листа і вірш до шкатулки, а там далі поглядів на годинник. Було якраз вісім.

      «Час іти каву пити… – подумав собі він, щирісінько таки радіючи, бо цілісіньку ніч не міг заснути, і в голові йому тепер гуло. – Може, як кави вип’ю, то голова посвіжішає. Пан і пані вже, мабуть, повставали та вже, десь певне, сидять у їдальні… А цікаво б знати, чи здобули вони телеграму од мого вченика?»

      Діло діялось у Курщині, на селі, 17-го серпня. Лаговський жив тут на кондиції, в поміщиків Бобрових: він був став на літо за репетитора їхньому єдинородному синові П’єрові, що в маї не склав екзамена і мусив переекзаменовуватися в серпні. Два тому дні, на Пречистої, П’єр поїхав у Київ, бо передержку визначили йому на 16-те серпня, а його вчитель іще зоставсь на пару днів у Бобрових. Були на те причини; одна – тая, що не встиг позбирати своє манаття, адже останніми днями йому й години просвітньої не було через П’єра; а друге – він мав чекати, доки приспіє од П’єра телеграфічна звістка з Києва про результат його передержки.

      Зійшовши із своєї світлички на низ, у їдальню, Андрій побачив там саму-но панію, величну grande dame[2]. Він поздоровкався з нею. Вона гордовито простягла йому рученьку та й закусила губу.

      – Павло Гаврилович… уже… пішов по господарству, – дуже повільно й тихесенько, ніби вмираючи, проказала пані Боброва і єхидкувато вдивлялася в бліде, виснажене обличчя Лаговського (він був таки дуже хоробливий). – Павло Гаврилович давно вже напивсь кави, – тягла пані далі вже ораторсько-декламаторсько-навчальним тоном, – бо в нього немає такої звички, щоб спати до півдня.

      «Скажена ти баба, от що! – зовсім не сердито думав студент, п’ючи тим часом каву і дивлячись у склянку. – Чи ж не ти сама, мегеро, наказала мені, щоб я приходив до їдальні точнісінько об осьмій годині, не раніш!» – намовляв він себе та без усякої таки злості, навіть гумористично трохи.

      M-me Боброва спершу мовчки, згорда дивилася, як Андрій сьорбає свою каву, потім узяла зі столу телеграму та якийсь заліплений конверт.

      – Од П’єра єсть телеграма, – сказала вона зловіщим голосом, – він її був послав ще вчора, а «нарочний» привіз допіру сьогодні… От прочитайте лишень.

      Лаговський розгорнув телеграму, де стояло:

      «Обеих переэкзаменовок не выдержал. Пьер».

      Прочитавши бумагу, репетитор мовчки вернув її Бобровій.

      – Яка була наша умова,

Скачать книгу