Мелодія кави у тональності кардамону - Наталія Гурницька

Скачать книгу

що аж дивно, чому вона боялася цього раніше. Зараз понад усе на світі хотілося одного – забути саму себе й упокоритися бажанням коханого чоловіка. Коли Адам поклав її на ліжко, у ній не залишилося сумнівів чи сорому, лише поклик його тіла, доторк губ і шепіт напівбожевільних слів йому у відповідь. Була як не при пам’яті й не надто помічала, що саме Адам робить із нею. Коли ж він відкрив її для себе, не злякалася, лише мимоволі затамувала подих і сильніше заплющила очі…

      Майже й не зрозуміла, як то з нею сталося. Різкий, майже ґвалтовний поштовх його тіла у ній – і раптом вона відчула біль, ніби короткий спалах світла, що на якусь частку секунди здивував, вразив, але не налякав, не приголомшив, лише повернув до дійсності. Мимоволі вперлася руками в груди Адаму, але він не зупинився, не відпустив – ще міцніше притиснув її до себе, і біль майже зник, упокорений іншими, сильнішими відчуттями.

      Анна схлипнула і притиснулася чолом до його плеча. Адам щось прошепотів їй на вухо, але вона не розчула слів – біль і насолода, однаково незнані, переплівшись, підпорядковувалися чоловічому ритму та натиску, і врешті в ній не залишилося нічого, окрім бажання йти йому назустріч та робити те, чого вона ще жодного разу не робила і навіть сама не знала, що вміє все це робити. Від надлишку власних емоцій розплакалася і сама не помітила, що плаче.

      У якийсь момент їй здалося, що вона не витримає довше. У ній обірветься натягнута до болю струна, і вона перестане існувати, розчинившись у гострому чутті насолоди, проте гарячі хвилі почали накочувати одна по одній, проникли в кожну клітинку тіла, затопили в останньому високому акорді і врешті, так само обережно, відступили, ніжно пестячи, виносячи на поверхню та залишаючи по собі відчуття розкошів і млосної втоми у кожній клітинці тіла.

      Адам продовжував пестити її, і враз Анну охопило нове, незнане досі блаженство та німе захоплення ним. Вона заховала обличчя у нього на грудях і раптом відчула у себе на губах солоний смак власних сліз. Намагаючись їх стримати, схлипнула, але Адам так міцно і так ніжно пригорнув її до себе, що вона знов затихла, віддавшись на ласку рук, які тепер дарували їй заспокоєння та захист.

      Десь далеко звідси завивав вітер, сипав у вікно сніговою курявою, намітав кучугури під парканом та хатою, але вони не чули того – заблукали, заховалися, зникли, проникли в іншу реальність і вже не відчували плину часу та тиску обставин.

      На мить Адам відірвався від неї, щільніше вкрив її та себе ковдрою і знов пригорнув Анну до себе. Її огорнуло його тепло, його запах, і вона примружила очі. По тілі розлилися приємна легкість та спокій. Не було думок, страхів чи докорів сумління, лише фізична втіха від близькості коханої людини, тільки радість від того, що вона нарешті належить йому. Якщо це і є справжнє щастя, то саме сьогодні вона зазнавала всіх його розкошів.

      Розділ 7

      Анна спала так міцно, що не почула, як прокинувся Адам, як обережно підвівся з ліжка, засвітив свічку і почав одягатися.

      Намагаючись не шуміти, підійшов до неї. Світло свічки м’яко

Скачать книгу