Мелодія кави у тональності кардамону - Наталія Гурницька

Скачать книгу

вперше, бо це лише на стежці, де всі ходять, трава не росте… Чи, може, це ще й необов’язково стається? Є жінки, у яких взагалі нема дітей. Може, вона саме з таких.

      Намагаючись подолати в собі страх, Анна якомога старанніше зав’язала шовкові стрічки на ліфі, акуратно розправила кожну складочку на сукні й вклала волосся у бездоганну зачіску. Якщо вона не може привести до ладу свої почуття та думки, то нехай хоч зовні здається, ніби вона спокійна. Добре, що почало сутеніти, – може, Адам не зауважить її стану.

      Даремно сподівалася – коли вийшла на кухню, йому вистачило лише декількох секунд для того, щоб усе це побачити. Зараз Анна не просто помітно нервувала, а була на межі справжньої паніки. Може, зачекати, доки минеться?

      Він іще раз зміряв її замисленим поглядом. Гарна, зграбна і дуже молода. Кожного разу йому аж подих перехоплює, коли він дивиться на неї. На що тут взагалі чекати? Щоб хтось забрав її у нього? Щоб вона втекла? Чи не занадто довго він чекає? Це переходить усі розумні межі.

      – Тобі личить ця сукня, – ніби проміж іншим зауважив він. – Нема потреби приховувати себе так, як ти це робила раніше.

      Зніяковівши, Анна не знайшлася з відповіддю. Здається, усе, що вона так старанно надягала на себе, викликає у Адама не так захоплення, як бажання якомога швидше це з неї зняти. Цікаво, а їй самій хочеться цього?

      Вона кинула на нього швидкий погляд. Відповіді ще не знала.

      Адам підійшов до столу, мовчки присів на лаву й, опершись ліктями на стільницю, замислено озирнув Анну з ніг до голови. Усе ж таки має вона у собі щось особливе. Щось таке, що хвилює і не дозволяє відволіктися від бажання переспати з нею. Щось у рухах, у погляді, у типі зовнішності. Щось аж надто чуттєве, збудливе, ледь не гріховне, проте все одно не позбавлене вишуканості та пікантності добропорядної панни… До біса всі ці дурні умовності. Доки можна чекати? Ці ніжки вже давно просяться, щоб їх розсунули.

      Ніби вловивши зміст його думок, Анна кинула на Адама ще один розгублений погляд. Почувалася так, ніби на собі взагалі нічого не мала, і від того їй було так соромно, аж млосно. Тепер уже й не скажеш, що він не повинен дивитися на неї таким поглядом. Вона сама прийшла до нього, сама залишилася з ним наодинці, то чому ж не має дозволяти таких поглядів?

      Тихенько зітхнувши, вона знов потай глянула на Адама. І таки саме це їй кортить категорично йому заборонити.

      Вона підійшла до креденса і почала діставати з полички тарелі. Руки її зрадливо затремтіли, одна тарілка вислизнула з рук, глухо вдарилася об підлогу і розбилася на дрібні черепки.

      Ще дужче зніяковівши, Анна нахилилася, щоб їх прибрати, і раптом відчула: Адам стоїть зовсім поряд. Серце її тьохнуло і полетіло кудись донизу. Вже передчувала, що зараз станеться, і мимоволі злякалася. Ні, нехай завтра чи післязавтра. Тільки не сьогодні. Тільки…

      Різко випроставшись, вона спробувала відсторонитися, але Адам перехопив її руку і стиснув у своїй долоні.

      – Усе… Досить мучити себе

Скачать книгу