Ваші пальці пахнуть ладаном - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

бідкання, але як швидко виявиться, вони запам’ятали про його «божевільну мрію познайомитись із самою Вірою Холодною…»

      І якось…

      Це був звичайний літературний вечір у модному кафе модних московських футуристів. Вечір, на якому виступали вже тоді успішні й скандально відомі поети – дражнили публіку, заводили її уміло, й так же уміло вдавалися до епатажу – Бурлюк, Маяковський, Северянин і ще хтось…

      Маяковський витягнув на естраду і його, тоді мало ще кому відомого шансоньє Олександра Вертинського. Він розгубився. Як загледів, що в першому ряду біля першого столика сидить з кавою вона – його королева, і чомусь невідривно на нього дивиться. І він, силоміць виведений на естраду Володимиром Маяковським і ним підбадьорений, не то проспівав, не то просто продекламував – швидше, і те, і те, – свою пісню. Проспівав, продекламував у своєму звичному стилі, у своїй несподіваній манері, що її слухачі, як не намагалися, а ні з ким іншим порівняти не моли, бо вона в нього була тільки його – оригінальна і неповторна – вже тоді. То була його «Сероглазочка», що пізніше стане – коли він підбере для неї ще своєрідніше виконання, – такою популярною. Як, між іншим, і всі його пісні.

      Я люблю Вас, моя сероглазочка,

      Золотая ошибка моя!

      Вы – вечерняя жуткая сказочка,

      Вы – цветок из картины Гойя.

      Я люблю Ваши пальцы старинные

      Католических строгих мадонн,

      Ваши волосы сказочно длинные

      И надменно-ленивый поклон.

      Я люблю Ваши руки усталые,

      Как у только что снятых с креста,

      Ваши детские губы коралловые

      И углы оскорбленного рта.

      Я люблю этот блеск интонации,

      Этот голос – звенящий хрусталь,

      И головку цветущей акации,

      И в словах голубую вуаль.

      Так естественно, просто и ласково

      Вы, какую-то месть затая,

      Мою душу опутали сказкою,

      Сумасшедшею сказкой Гойя…

      Под напев Ваших слов летаргических

      Умереть так легко и тепло.

      В этой сказке смешной и трагической

      И конец, и начало светло…

      Він мав успіх. Кафе як забурлило, всі тільки й вигукували:

      – Вертинський!..

      – Вертинський!!.

      – Вертинськи-и-ий!!!

      Северянин навіть позаздрив тоді його успіхові. А втім, можливо, то просто йому здалося.

      Розкланюючись, він устиг побачити: Віра Холодна у першому ряду, за своїм столиком, схопилася і збуджено йому аплодує…

      О, боги, – майнула думка, од якої він раптом відчув у себе за плечима щось схоже на крила. – Королева його вітає!.. Королева йому аплодує!.. Нарешті й він спізнав, що таке щастя!..

      Того вечора й сталося.

      Він раптом і збагнути не встиг, що ж у ту мить відбулося, а тільки несподівано побачив перед собою до щему знайоме гарне лице, що було для нього вже рідним, і лише тоді збагнув: це ж вона – королева

Скачать книгу