LITMIR.BIZ

Скачать книгу

твори в СРСР, йому так і не вдалося там надрукувати жодного рядка.

      Помре 1967 року в м. Хемптон-Бейз, штат Нью-Йорк. Його тіло буде піддане кремації і згідно з його заповітом прах родичі розвіють над водами Атлантики з борту парома.

      У Брукліні (Нью-Йорк) створений музей Давида Бурлюка.

      У 2007 році при Олександрівській гімназії (м. Суми, Україна) створено Меморіальний музей Давида Бурлюка, а на стіні гімназії встановлено меморіальну дошку, коли на його батьківщині відзначали 125-літній ювілей поета і художника. У місті Суми функціонує також і Фонд ім. Давида Бурлюка, який досліджує життєвий шлях і творчий спадок відомого земляка.

      …А тоді, року 1912 у Москві, слухаючи в кафе виступ маститого футуриста, батька футуризму і «справжнього батька» Маяковського, з яким він устиг подружитися, Олександр Вертинський мало не відіб’є долоні, аплодуючи – шалено! – епатажним рядкам Давида Бурлюка:

      «Небо – труп»!! не больше!

      Звезды – черви – пьяные туманом

      Усмиряю больше – лестом обманом.

      Небо – смрадный труп!

      Для (внимательных) миопов,

      Лижущих отвратный круп

      Жадною (ухваткой) эфиопов.

      Звезды – черви (гнойная живая) сыпь!

      Я охвачен вязью вервей

      Крика выпь,

      Люди – звери!

      Правда – звук!

      Затворяйте же часы предверий.

      Зовы рук —

      Паук.

      Олександр Вертинський у ті роки, що були роками його становлення і зросту (1910–1912) близько зійшовся (щоправда, ненадовго) з футуристами. Особливо, коли познайомився з Володимиром Маяковським, найбільш яскравим на той час футуристом, епатажним узагалі поетом і «батьком футуризму» Давидом Бурлюком. Після знайомства з ними – тоді він відчував у них навіть споріднені йому душі, – Вертинський стає завсідником і часто виступає у їхньому кафе. (Кафе футуристів тоді гриміло на всю Москву-матінку, і той, хто хотів мати визнання, успіх, не міг його обминути.) Виступав він здебільшого разом з Маяковським, котрий щиро (а знавцем він був відмінним!) поціновував його поезію, як і манеру виконання віршів і пісень, але, як не дивно, а футуризм як напрямок у мистецтві вплинув на його творчість ледь-ледь.

      Олександр сприймав футуризм всього лише як можливість епатувати публіку (епатувати – вражати, дивувати, приголомшувати кого-небудь порушенням загальноприйнятих норм і правил), звернути на себе увагу, виділитися з маси собі подібних – не більше. Тож епатаж поету, якщо він хоче стати відомим, вкрай необхідний. А як мистецтво він футуризм просто не сприймав. Та й світ їхній, їхня філософія і творча позиція не були близькими артисту і не могли бути, адже він намагався йти у мистецтво не з чиєюсь підтримкою і не шляхом, кимось вказаним, протореним, а виключно своєю дорогою, не рівняючись на когось (чи на якийсь там гурт), а бути самим собою, оригінальним і ні на кого не схожим, тож ні від кого і не залежним. Цього правила він дотримуватиметься все своє творче життя і, як кажуть, не прогадає, воно виявиться єдино вірним. Тому

Скачать книгу