Ваші пальці пахнуть ладаном - Валентин Чемерис Історія України в романах

Скачать книгу

ним реальна, у плоті, струнка і якась легка, неймовірно гарна, з такими фантастичними очима і мило, тепло і радісно (чому радісно?) посміхалася до нього, певно, добре розуміючи стан молодого поета, артиста, співака і композитора.

      Розгубившись (зроду він узагалі був несміливим і довго та вперто з тією несміливістю боровся, особливо перед жінками), що перед ним САМА ВІРА ХОЛОДНА, одним духом випалив:

      – Здрастуйте… Я – Олександр… Можна просто: Саша. Або й Сашко.

      – Са-ашко-о?… – мило протягла вона, як проспівала. – То це ви, молодий чоловіче, і є… Са-ашко-о?…

      – Так у нас кажуть – Сашко…

      – Де це у вас, дозвольте спитати, Сашо, котрий Сашко?…

      – У Києві…

      – То ви з Києва? – вона ворухнулась, наче хотіла ще ближче до нього присунутись.

      – Київ – моя батьківщина…

      – О, то ми з вами… Майже земляки. Я з Полтави. – Як чарівно дзвенів її милий голос, як чарівно посміхалися її неймовірно гарні, глибокі й жваві очі. – Правда, я там жила ще маленькою, але дещо запам’ятала. У нас були сусіди, а в них був хлопчик Олександр – приблизно одного зі мною віку. То його по-полтавському звали іноді Сашком, а іноді – ніколи не вгадаєте – Шурком. Шу-урко-ом, – як проспівала вона. – Я, тоді мала, думала, що той хлопець – іноземець. Із якихось турецьких чи що країв. Так мене вразило його ім’я – Шу-урко-о…

      Срібними переливами бринів її тихий сміх.

      – То ви, Олександре, поете, артисте, співаче і композиторе, будете для мене – з вашої, звичайно, згоди, – Сашком. Гаразд? Себто Шурком. Ми ж із вами з України, котру чомусь всі тут називають Малоросією. Ви й справді, як сказав Володимир Маяковський, великий поет. А він у поетах і поезії розбирається, як ніхто інший!

      – Віро Василівно, благаю… Заждіть, – прошепотів він. – Подаруйте мені ще кілька хвилин вас бачити, і щасливішої людини за мене у всьому світі не буде!

      – О, то ви багато хочете – стати найщасливішою людиною у світі! Про це всі мріють, але це рідко кому вдається.

      – А мені вдасться. Але з вашою допомогою, пані Віро.

      Він дивився на неї так захоплено, що вона, хоч і звикла до поклонників, що завжди її оточували, відчула, як наче б губиться, що було їй взагалі не властиво. А вголос мовила, правда, тихо:

      – Не дивіться на мене так. Навколо нас люди, а я… я заміжня. І взагалі, що з вами?

      – Ку де фудр, – прошепотів він по-французькому.

      – «Удар грому»? – переклала вона. – Ви знаєте, що це означає?

      – Любов з першого погляду, що вражає, як удар грому.

      – Ку де фудр, – замислено повторила знаменита актриса. – А раптом це… ку де театр? Театральний ефект…

      – О, ні. Я сказав це і, як латиняни кажуть, діксі ет анімам леваві: сказав і полегшив цим душу. Зі мною і справді трапився «удар грому», як вас вперше побачив.

      – То що ж нам тепер робити? – Вона, здається, відчула легкий неспокій.

      – Але я нічого од вас не хочу…

      – О, це вже легше, – зітхнула вона.

      – Крім одного: бачити вас. – І вже благально:

Скачать книгу