LITMIR.BIZ

Скачать книгу

стоїть на тім самім місці, і парохіяльний дім при ній, і тиху ленту Липи, і великий став, і лани золотої зрілої пшениці, що усміхалася до неба синіми квітами волошки й немов очікувала на серп. Всі присутні подивилися неспокійно на небо, лякаючись заграви. Але вона горіла на заході.

      В кривавім блеску конаючого дня надходив молодий Стефан Дропан зі своїм щастям у душі. Він очима живо шукав своєї Настуні. Знайшов її в садку, в товаристві двох подруг, дуже зацікавлену розмовою про щось.

      – Над чим так радите? – запитав весело, підбігаючи до своєї судженої.

      – Не скажемо! – відповіла за неї її подруга Ірина.

      – Не можемо сказати, – поправила її Настуня.

      – Завтра довідаєтесь! – докинула друга дівчина.

      – Та скажіть, скажіть, – просив м’ягким голосом Стефан.

      Дівчата давалися просити.

      Нарешті Настуня, переглянувшись очима зі своїми подругами, втаємничила Стефана: Ірина замовила ворожку циганку, щоб перед тим вінчанням виворожила їй будучність!

      – Тільки батькові про це ні словечка, бо дуже гнівалися б! – сказала Настуня. Стефан прирік мовчати.

      4

      Старий Дропан і його жена привіталися по звичаю з панотцями, й він відразу почав:

      – Господи! Як же здирали нас по дорозі! Всего десять миль уїхали ми, а платили і мостове, і гробельне, і перевозове, і пашне, і ярмарочне, і торгове, і помірне, і штукове, і від повних возів, і від порожніх, і на обидві руки, і на одну! Драча й лупежество такі, що й під турком не гірше!

      – Хто їде на весілля, той не торгує, – не стерпів о. Іоан, щоб не вколоти старого Дропана. Але той не був з тих, що наставляють і другу ланиту. З місця відтявся:

      – Не знати, панотче, що більше богоугодне: чи по дорозі на весілля робити діло, яке трапиться, чи їхати за ділом і по дорозі вступати на весілля…

      Поважна жена старого Дропана подивилася на нього з закидом, о. Лука усміхнувся, о. Іоан не відповів нічого.

      Старших весільних гостей запросив о. Лука відітхнути поки що в садку. А молодші щезли. Найскорше щез Стефан Дропан. Пішов шукати за Настунею і привітатися з її матір’ю.

      Отець Лука вийшов до коней не тільки як хазяїн, але й як знавець. В гарного коня любив вдивлятися як в образ. А розумівся на конях так, що тільки оком кинув, і вже знав їм вартість і ціну.

      Молодий Стефан знайшов Настуню в крузі подруг, котрі товпилися на другім кінці подвір’я біля молодої циганки, що хотіла ворожити молодій. Якась тітка Настуні горячо противилася тому, кажучи, що перед самим весіллям не годиться. А Настуня весело напиралася, кажучи раз у раз:

      – Тіточко! Адже Бозя могутніша від ворожки!

      – Так, так! – підтягали за нею її подруги, а найбільше її приятелька Ірина. – Що Бозя дадуть, те й буде!

      Стефан сягнув у карман і знебачки сипнув на ворожку жменю дрібних грошей. Се рішило справу. Настуня кинулася радісно до нього і взяла його за руку. А ворожка, що зараз визбирала часть грошей, вхопила її за ліву руку й почала вдивлятися в неї. Тітка вже не

Скачать книгу