LITMIR.BIZ

Скачать книгу

поява двох трагедій, присвячених долі синів великого султана «Мустафа і Зеангір» (так французи передали ім’я останнього сина Роксолани Джехангіра – Ю. К.). Одна, що належить Франсуа Белену, побачила світ 1705 року, а автором другої є відомий своїми «максимами» Ніколя де Шамфор (1740–1794). З’явилася вона 1776 року. Про неї також написав твір Ж.-Ф. Мармонтель (1723–1799).

      Можна сказати, що протягом усього ХVІІІ ст. ім’я Роксолани не сходило з театральних афіш Парижа.

      Її ім’я у скороченому варіанті «Роксана» набуло певної популярності у французьких авторів: крім Расіна, його використовують Ш. де Монтескьє в «Перських листах» (1721) і Е. Ростан у «Сірано де Бержераці» (1897). До того ж у ХІХ ст. такі відомі французькі письменники, як А. де Ламартін і Ж. де Нерваль, у своїх подорожах по країнах Сходу не забували записати або повторити легенди, домисли про славетну султаншу. 1930 року в Парижі вийшла відома книга «Сулейман, султан Туреччини» Ферфакса Дауні, де значне місце відведено Роксолані.

      Мотиви біографії Роксолани проходять через романи сучасних авторів «Ніч сералю» Мішеля де Грес (1982) і «Мамлюка» Р. Соле (1996). Навіть у наші дні, публікуючи твір сучасної американської письменниці Джіни Б. Нагаї, ясна річ, на «орієнтальну» тему, перекладач (чи видавець?) змінив дещо абстрактну англійську назву «Місячне світло на шляху віри»[10] на більш, на їхню думку, популярну і зрозумілу французькому читачеві – «Роксана, або Стрибок Ангела».[11]

      Французька, яка швидко набирала сили як загальноєвропейська мова натомість латини, давала можливість образові Роксолани знаходити шлях в освічені кола інших країн. Цікаво зазначити, що образ Роксолани уплинув навіть на французьку мову. В одному зі старих словників зафіксовано вираз: Nez à la Roxelane, що означає: un peu retroussé, тобто «трохи кирпатенький».

      В Англії, особливо після появи «Історії турків» (1603) згодом улюбленого автора Байрона історика Річарда Ноллеса (1550–1610), епоха й ім’я Роксолани теж знайшли своє відбиття в літературі. Із ранніх творів можна згадати про трагедію «Королеви-суперниці» (1677) Н. Лі (1649–1692), де йдеться, щоправда, про Роксану часів Олександра Македонського, а також оперу (одну з найдавніших в Англії) «Облога Родоса» сера Вільяма Д’Ейвенанта (1606–1668), поставлену 1656 року, про Сулейманову перемогу над лицарями. Та чи не найбільшої слави зажила римована трагедія «Мустафа» (1665), яку на основі «Ібрагіма-паші» де Скюдері написав Роджер Бойл, граф Оррері (1621–1679), де Роксолана виступає як підступна, демонічна жінка, що спричинила смерть принца Мустафи. Очевидно, ще 1735 року вона або якась її переробка з успіхом ішла в лондонському театрі «Друрі Лейн».[12] Ім’я «Роксана» для амбітної і авантурної героїні свого роману «Щаслива куртизанка, або Роксана» (1724) взяв автор «Робінзона» Даніель Дефо. Вона одягається по-турецьки, танцює орієнтальні танці й без промаху зачаровує британських джентельменів.[13] І до наших днів її не минають увагою англійські історики, про що свідчить ціла низка їхніх праць про Туреччину.

      У польській

Скачать книгу