Бот - Максим Кидрук

Скачать книгу

помітив хлопчика і на рівні підсвідомості осягнув, що то не міраж, причому осягнув задовго до того, як усвідомити це осмислено. Щось знову не вписувалось у загальну картину. Малопомітна деталь – останній шматок пазла – геть не в’язалась з усією історією. З тією історією, що на даний момент вималювалась у його в голові.

      Заховавши телефон у задню кишеню джинсів, Річардсон протиснувся під брезентом і заліз у фургон. Знову витяг мобілку, спрямувавши яскравий промінь на пакети. Всередині кульків знаходилось дрібне ремонтне знаряддя: молотки, автоматичні викрутки, плоскогубці, ножиці для металу. Усі інструменти нові – в пластикових упаковках зі старанно віддертими цінниками. Обдивившись ще й коробки, новозеландець втямив, що кузов завалений крамом, купленим у великому супермаркеті…

      Думки вихором закрутилися в голові. «Який супермаркет? – міркував Джей-Ді. – На схід від Калами не знайдеться жодного великого магазину аж до кордону з Болівією… Звідки тоді взялися пакети? Їх тут не має бути, якщо тільки… якщо тільки…» Думка пручалась, звивалася, мов вуж, намагаючись пірнути і сховатись у безодні свідомості.

      «Звідки приїхав фургон?»

      Питання зринуло саме по собі. Ніби хтось прошепотів його на вухо. Лікар заходився торсати один з кульків. Скоро він виявив те, що шукав. Внизу, під назвою супермаркету, дрібнішими літерами писалась адреса: номер будинку, назва вулиці і… місто.

      «Антофагаста», – прочитав Джей-Ді. Від чого у нього відвисла щелепа… Річардсон не був великим знавцем географії північної частини Чилі. У той же час він знав регіон достатньо, аби збагнути, що фургон приїхав не зі сходу. І це було погано. Дуже погано.

      Джей-Ді вискочив з кузова на землю і побіг назад до лікарні. Серце калатало, немов друкарська машинка під пальцями стенографістки. Худорлявий шофер сидів на місці.

      – Послухай, друже… Як тебе там? – захекано мовив лікар.

      – Текіто… Мене звуть Текіто Рейес, сеньйоре, – перекупник сяк-так справлявся з англійською.

      – Я хочу тебе дещо запитати.

      Текіто з готовністю підвівся. Губи у хлопця тремтіли. Тьмаві очиці набрякли слізьми.

      – Мене не посадять, сеньйоре? – забелькотів він. – Якщо малий не помре, мені ж нічого не буде, правда? Я ж привіз його…

      Джей-Ді перебив чилійця нетерплячим жестом.

      – Тебе ніхто ні в чому не звинувачує. То був нещасний випадок, ти не винен, – новозеландець знову обманював, стримуючи нетерплячку. – Мене цікавить інше. Будь ласка, покажи місце, де ти знаходився, коли… хм… коли запримітив хлопця.

      Новозеландець показав на карту. Чилієць зосереджено пошкріб потилицю.

      – Ну… я не знаю.

      – Хоча б приблизно! – Джей-Ді підвищив голос.

      Удвох вони підсунулись майже впритул до мапи.

      – Це було ось тут, сеньйоре… – Текіто торкнувся траси на карті.

      Джей-Ді відчув, як волосся на потилиці стає сторчака, мов щетина на загривку вовка, а тілом прокочується хвиля холоду. Він не перепитував, наскільки Текіто переконаний у точності

Скачать книгу