Енн із Ейвонлі - Люси Мод Монтгомери Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

всі лаври, сміливо запропонувала висунути на посаду голови даного комітету панну Джейн Ендрюс. Цю пропозицію також було належним чином підтримано й проголосовано за неї, і Джейн, віддячивши за своє призначення, обрала Герті членом комітету, разом із Гілбертом, Енн, Діаною та Фредом Райтом. На приватному засіданні члени комітету розподілили свої обов’язки: Енн та Діані доручили збирати пожертви на ньюбридзькій дорозі, Гілбертові та Фреду – на дорозі, що веде до Вайт Сендс, а Джейн та Ґерті взяли на себе дорогу на Кармоді.

      – Усе тому, – пояснював Гілберт Енн, поки вони йшли додому через Ліс Привидів, – що уздовж тієї дороги живуть усі Паї, а вони не пожертвують ані цента, якщо тільки про це не попросить хтось із їхньої родини.

      Наступної суботи Енн та Діана взялись за своє завдання. Вони доїхали до кінця дороги й почали збір пожертвувань, просуваючись у бік дому, починаючи від дівчат Ендрюс.

      – Якщо ми застанемо лише Кетрін, то, може, щось та й отримаємо, – сказала Діана, – але якщо там буде й Елайза, то ні.

      Елайза, однак, таки була вдома, ще й була навіть похмурішою, ніж завжди. Панна Елайза була однією з тих людей, котрі створюють враження, наче життя – це насправді пелена сліз, а усмішка, не кажучи вже про сміх, – лише до непристойності даремна трата нервової енергії. Дівчата Ендрюс залишалися «дівчатами» вже п’ятдесят з лишком років і, ймовірно, ними й залишаться до кінця свого земного шляху. Кетрін, кажуть, ще не до кінця втратила надію, та Елайза, яка з народження була песимісткою, тієї надії ніколи й не мала. Вони жили в маленькому брунатному будиночку, що стояв у сонячному куточку, притулившись до букових лісів Марка Ендрюса. Елайза скаржилася, що влітку тут було страшенно гаряче, а от Кетрін зазвичай раділа з того, що взимку тут було тепло й приємно.

      Елайза шила ковдру з клаптиків і робила це не тому, що їм потрібна була така ковдра, а просто як протест проти легковажних мережив, які плела Кетрін. Поки дівчата розповідали про своє доручення, Елайза слухала їх похмуро, а Кетрін – з усмішкою. Щоразу, коли Кетрін ловила на собі погляд Елайзи, то намагалася приховати усмішку, відчуваючи провину й ніяковість, але вже наступної миті її вуста знову розпливались в усмішці.

      – Якби в мене були зайві гроші, які б я не знала, куди витратити, – похмуро сказала Елайза, – тоді я б, мабуть, спалила їх і тішилася б собі, споглядаючи, як вони горять, але не дала б їх на той клуб, ані цента. Від нього жодної користі для селища… це просто місце, де молодь може зібратися для розваг у той час, коли вони всі б уже мали бути вдома у своїх ліжках.

      – О, Елайзо, але ж молодь може хоч трохи розважатися, – запротестувала Кетрін.

      – Не бачу в цьому необхідності. Кетрін Ендрюс, ми не вешталися по клубах та подібних місцях, коли були молодими. Цей світ з кожним днем стає все гіршим.

      – А я думаю, що він тільки кращає, – рішуче відказала Кетрін.

      – Це ТИ так думаєш! – голос панни Елайзи виражав

Скачать книгу