LITMIR.BIZ

Скачать книгу

має в собі зернятко добра, потрібно тільки його відшукати. Саме обов’язком вчителя є знайти й виростити його. Пам’ятаєш, саме це казав нам наш професор із методики навчання в Королівській вчительській семінарії. Чи ти думаєш, що зможеш знайти це зернятко добра в дитині, шмагаючи її? Як казав професор Ренні, набагато важливіше позитивно впливати на дитину, аніж просто навчити її читання, письма та арифметики.

      – Але врахуй, що саме ці навички перевіряє в них інспектор, і він не дасть тобі схвальний відгук, якщо учні не відповідатимуть його стандарту, – запротестувала Джейн.

      – Краще завоювати любов учнів, щоб вони, коли виростуть, згадували мене як ту, котра багато в чому їм допомогла, аніж просто побачити своє ім’я на дошці пошани, – впевнено заперечила їй Енн.

      – То ти взагалі не каратимеш учнів, коли вони будуть погано себе поводити? – запитав Гілберт.

      – О, ні, гадаю, мені таки доведеться це робити, хоч я й знаю уже, як я ненавидітиму цю справу. Але ж можна, наприклад, тримати їх у класі на перерві, ставити в куток або давати переписувати тексти.

      – Припускаю, ти не каратимеш дівчат, змушуючи їх сидіти за однією партою з хлопцями? – лукаво мовила Джейн.

      Гілберт з Енн перезирнулись і якось по-дурному посміхнулися. Колись Енну для покарання змусили сидіти з Гілбертом, і наслідки цього були гіркі.

      – Що ж, час покаже, який спосіб виявиться найкращим, – по-філософськи мовила Джейн, коли вони прощалися. Енн пішла назад до Зелених Дахів Березовою Стежкою – тінистим, шелестливим, сповненим пахощів папороті – через Долину Фіалок і повз Плакучу Вербу, де світло й темрява з’єднались у поцілунку під ялинами, і вниз Стежкою Закоханих – місцями, яким вони з Діаною ще давним-давно дали такі ймення. Вона йшла поволі, насолоджуючись солодкавими пахощами лісів та полів і зоряними літніми сутінками й серйозно роздумуючи над новими обов’язками, які їй доведеться взяти на себе завтра. Коли вона підійшла до подвір’я Зелених Дахів, до неї крізь відчинене вікно на кухні долинув гучний та рішучий голос пані Лінд.

      «А ось і пані Лінд, прийшла давати мені поради щодо завтрашнього дня, – подумала Енн, скорчивши гримасу, – але не думаю, що я зайду досередини. Її поради для мене – наче перець: вони чудові в незначних кількостях, але в тих дозах, в яких вона їх дає, – досить-таки нестерпні. Я краще забіжу побалакати з паном Гаррісоном.

      Це вже не вперше, відтоді як сталася та пам’ятна пригода з джерсійською коровою, Енн прибігала потеревенити з паном Гаррісоном. Вона вже кілька разів приходила до нього вечорами, і вони з паном Гаррісоном вже стали дуже добрими друзями, хоча іноді Енн і надокучала та відвертість, якою він так пишався. Джинджер досі ставився до неї підозріливо і ніколи не забував саркастично привітатися з нею, звучи її «рудою вітрогонкою». Пан Гаррісон даремно намагався викорінити цю звичку й кожного разу, коли з’являлася Енн, захоплено зривався з місця й вигукував: «Хай йому грець! Знову ця мила маленька дівчинка» або щось не менш улесливе. Але Джинджер бачив ці хитрощі

Скачать книгу