LITMIR.BIZ

Скачать книгу

крапля тяжила надією, кожна та крапля тяжила сумнівом. Сіддхартха з Говіндою розмовляли про це рідко, бо старшому серед саман легенда прийшлася не до смаку. Він десь почув, що так званий Будда колись був аскетом і жив у лісі, але потім повернувся до безтурботного життя та мирських утіх, і того Гаутаму він, старший самана, мав за ніщо.

      – О Сіддхартхо, – звернувсь якось Говінда до товариша, – сьогодні я був у селі, й один брахман запросив мене до себе в дім. Там я застав одного брахманського сина з Магадхи[13]. Він бачив Будду на власні очі й чув, як той проповідує своє вчення. Сказати щиро, мені аж перехопило дух, і я подумав собі: «Хоч би настала та година, коли й ми, Сіддхартха і я, почуємо вчення із уст того Довершеного!» О друже, скажи, чи не піти туди й нам і не послухати вчення із уст самого Будди?

      І промовив Сіддхартха:

      – О Говіндо, я завше гадав собі, що ти зостанешся у саман. Я завше думав, що мета твоя – і в шістдесят, і в сімдесят літ усе віддаватися навичкам і вправам, які уславили саман. Та, бачу, надто погано я знав Говінду, погано я знав, що в нього на серці. Отже, друже мій любий, ти хочеш ступити на іншу стежку й піти туди, де Будда проповідує своє вчення?

      Відповів Говінда:

      – Що ж, глузуй, коли хочеш. Глузуй скільки завгодно, Сіддхартхо! Та хіба не прокинулась і в тобі потреба й бажання послухати те вчення? А хіба ти колись не казав мені, що не довго вже йтимеш шляхом саман?

      Засміявся Сіддхартха – так, як сміятись умів тільки він, і в голосі його вчулися нотки смутку й іронії водночас, коли він промовив:

      – Це ти гарно сказав, Говіндо, дуже гарно, і слушно згадав про мої слова. Але згадай же й про інше, що я тобі казав, – про те, що я вже стомився від учень та науки і більше у них не вірю, а також про те, що я мало вже вірю в слова наших учителів. Та гаразд, любий, я ладен його вчення послухати, хоч у душі й відчуваю, що кращого плоду того вчення ми вже скуштували.

      Промовив Говінда:

      – Готовність твоя тішить мені серце. Але скажи, як воно може так бути? Як Гаутамине вчення – ще до того, як ми його почули, – могло подарувати нам свій найкращий плід?

      Відповів Сіддхартха:

      – О Говіндо, давай спершу посмакуємо цим плодом, а тоді вже побачимо, що буде далі! А плід цей, який ми вже нині завдячуємо Гаутамі, полягає в тому, що Будда нас кличе піти від саман! Чи дасть нам Гаутама щось інше, щось іще краще – цього, любий друже, зі спокійним сумлінням зачекаймо.

      Того самого дня Сіддхартха повідомив старшого з-поміж аскетів про свою волю піти від нього. Сіддхартха звернувся до старого самани шанобливо й скромно, як і належить молодшому віком і учневі. Та самана, почувши про намір обох юнаків покинути його, розгнівався, залементував і почав їх на всі заставки лаяти.

      Говінда злякався й не знав уже, що його й діяти. Проте Сіддхартха нахилився товаришеві до вуха й прошепотів:

      – Зараз я покажу старому, що дечого в нього таки навчився!

      Зосередивши душу, він ступив

Скачать книгу