Сіддхартха. Паломництво до країни сходу - Герман Гессе

Скачать книгу

нерішучість, сповнював біль.

      І в останню нічну годину, вже перед досвітком, брахман ізнов прийшов до комірчини, переступив поріг, побачив, що юнак так само стоїть, і видався він батькові великим і якимсь аж чужим.

      – Сіддхартхо, – промовив брахман, – чого ти ждеш?

      – Ти знаєш.

      – І так і стоятимеш, поки настане ранок, поки настане день і вечір?

      – Стоятиму й ждатиму.

      – Ти стомишся, Сіддхартхо.

      – Стомлюся.

      – Ти заснеш, Сіддхартхо.

      – Не засну.

      – Ти помреш, Сіддхартхо.

      – Помру.

      – Волієш краще померти, ніж послухатись рідного батька?

      – Сіддхартха завжди слухався батька.

      – То ти відмовишся від свого заміру?

      – Сіддхартха зробить так, як йому скаже батько.

      До комірчини зазирнув світанок. Брахман завважив, що коліна в Сіддхартхи ледь помітно тремтять. Але на обличчі в юнака не здригалася жодна риса, очі його дивилися вдалечінь. Цієї хвилини брахман збагнув, що тепер Сіддхартха уже не з ним, не в батьківськім домі, що син його вже покинув.

      Брахман торкнув Сіддхартху за плече й промовив:

      – Ти підеш у ліс і станеш саманою. Як знайдеш у лісі блаженство, то приходь і навчиш блаженства мене. А коли знайдеш там розчарування, то повертайся, і ми знову приноситимемо разом богам жертви. А тепер іди поцілуй матір і скажи їй, куди зібрався. А мені пора на річку – час робити перше обмивання.

      Він забрав із синового плеча руку й ступив надвір. Сіддхартха хотів був рушити й собі, але заточився. Тоді зробив над собою зусилля, вклонився вслід батькові й пішов до матері, щоб учинити так, як сказав батько.

      Коли він із першими променями сонця поволі виходив на затерплих ногах з іще сонного міста, з-під останньої хатини підвелася постать, що доти сиділа там, і приєдналася до прочанина. То був Говінда.

      – Ти прийшов! – сказав Сіддхартха і всміхнувся.

      – Прийшов, – відповів Говінда.

      У саман

      Увечері того ж таки дня Сіддхартха з Говіндою наздогнали саман, трьох виснажених аскетів, попросили, щоб ті взяли їх із собою, і пообіцяли в усьому слухатись. Самани прийняли цих двох до свого товариства.

      Одежу свою Сіддхартха подарував одному бідному брахманові, що трапився йому ще на вулиці в місті. Отож тепер на ньому була сама настегенна пов’язка та землистого кольору непідрублена накидка. Їв Сіддхартха лиш один раз на день і тільки сире. Два тижні він постував. Потім постував місяць. На ногах та лиці в нього зосталася сама шкіра. В розширених очах спалахували гарячі марева, на висохлих пальцях рук повиростали довгі нігті, а на підборідді – суха, скуйовджена борода. Крижаним робився в Сіддхартхи погляд, коли він бачив жінок; губи його зневажливо кривилися, коли він проходив через якесь місто з гарно вбраними людьми. Сіддхартха дививсь, як торгують торговці, як вирушають на полювання вельможі, як родичі оплакують покійників, як пропонують себе повії, як дбають про хворих цілителі, як проповідники

Скачать книгу