Енн із Зелених Дахів - Люси Мод Монтгомери Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

Спенсер все докладно описала, тому тобі це вдалося.

      – Ні, вона не описувала… правда, не описувала. Її словами можна описати будь-яку з цих ферм. У мене не було уявлення, як вона виглядає. Проте щойно побачивши, я відчула, що це мій будинок. О, мабуть, я уві сні. Знаєте, в мене, напевно, вся рука вище ліктя в синцях, стільки разів я себе сьогодні щипала. Кожну хвилину мене охоплювало страшне почуття: все це тільки сон. І тоді я щипала себе, щоб переконатися: ні, все насправді. А потім подумала: якщо навіть це тільки сон, то краще спати й дивитися його якомога довше. І я перестала себе щипати. Але це не сон, і скоро ми будемо вдома.

      Захоплено зітхнувши, вона знову занурилася в мовчання. Метью неспокійно совався на своєму місці. Він тішився, що це Мерил, а не йому доведеться сказати цій бідній бездомній дитині, що будинок, якого вона так прагнула, не стане її' домом. Вони проїхали по Долині Лінд, де вже було досить темно, – але не так, щоб пані Рейчел не помітила їх зі свого спостережного пункту біля вікна, а потім пагорбом і довгою стежкою до Зелених Дахів.

      На той час Метью почав тремтіти й не міг собі пояснити причину цього. Він думав не про Мерил, не про себе, не про ті клопоти, які ця помилка, ймовірно, їм принесе, а про розчарування дівчинки. Коли він подумки бачив, як захоплення згасає в її очах, у нього з’являлося хворобливе відчуття, ніби він був співучасником убивства. Таке відчуття з’являлося в нього, коли треба було зарізати ягня або теля або будь-яке інше невинне маленьке створіння.

      Коли вони під’їхали до будинку, було вже зовсім темно і чулося тільки шелестіння тополь.

      – Послухайте, дерева розмовляють уві сні, – прошепотіла дівчинка, коли він зняв її з кабріолета й поставив на землю. – Які в них, мабуть, чудові сни!

      Потім, міцно тримаючи саквояж, що містив у собі «все її земне майно», вона пішла за Метью в будинок.

      III. Сюрприз для Мерил Катберт

      Мерил швидко піднялася їм назустріч, коли почула, як Ме-тью відкрив двері. Та щойно її погляд впав на маленьку дивну фігурку в тісній негарній сукні, з довгими яскраво-рудими косами й радісно сяючими очима вона пригальмувала та з подивом вигукнула:

      – Метью, хто це? Де хлопчик?

      – Там не було хлопчика, – відповів Метью з нещасним виглядом. – Там була тільки вона.

      Він кивнув на дівчинку, тільки тепер згадавши, що навіть не запитав, як її звуть.

      – Як не було хлопчика? Але там повинен був бути хлопчик, – наполягала Мерил. – Адже ми просили пані Спенсер привезти хлопчика.

      – Вона цього не зробила. Вона привезла її. Я запитав начальника станції. І мені довелося взяти її додому. Не можна ж було залишити дитину одну на ніч на станції, хоч і сталася помилка.

      – Отакої! – вигукнула Мерил.

      Протягом цього діалогу дівчинка не промовила й слова, тільки погляд її перебігав з одного співрозмовника на іншого. Все пожвавлення миттєво щезло з її обличчя. Здавалося, вона нарешті зрозуміла весь сенс сказаного. Кинувши свій дорогоцінний саквояж,

Скачать книгу