Вир - Григорій Тютюнник

Скачать книгу

де сухіше, мабуть, боявся промочити ноги. Ступав він дрібненько, швидко і легко, так що порою Оксен ледве встигав за ним. Хвилинами він зупинявся, і очі його жадібно, з якоюсь невситимою жагою вбирали в себе і голубе чисте, привітне та лагідне небо, і пахучу, свіжу, новонароджену ніжну зелень дерев і то засвічувалися тихим сумом, то спалахували замилуванням, і тоді він дихав якось переривчасто, з натугою, і лице його відсвічувало незбавну радість людини, що повертається до життя.

      – Селом запахло, – опустив Дорош голову, та Оксен помітив сльози, які блиснули під окулярами.

      – Давно з армії? – запитав Оксен, розстібаючи свій піджак і відчуваючи гарячу духоту.

      – Ні, недавно, – сердито відповів Дорош і, щільніше загортаючись у шинелю, зробив шиєю такий рух, ніби йому був тісний комір.

      – Звання?

      – Політрук.

      Дорош знову повторив шиєю той самий судорожний рух і підкахикнув так, ніби йому щось деронуло в горлі.

      – Ти чого шиєю смикаєш? Зроду в тебе так чи, може, від якої хвороби?

      – Контузило мене на фінській, – скупо відповів Дорош.

      Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві.

      – Боже, де ти його взяв, такого нещасного? – пошепки бідкалася жінка, сумно наставивши очі на Оксена, що зайшов у хатину за тютюном. – Чим же мені його відгодовувати? Може, йому пареного молока з медом?

      – Не мала дитина. Давай, що є, – все тріскатиме.

      – Як я не знаю, що йому й давати. Може, ще й не догоджу? Вареники він з картоплею та сметаною любить чи ні?

      – А звідки я знаю? Що, я з ним по обідах ходив?

      – То, може, молочка, свіжого, тільки з-під корови? Воно дуже пользітельне. Тільки от не знаю, чи питиме. Є такі, що бридують.

      – А, тебе тільки почни слухати! – махнув рукою Оксен і пішов у хату.

      Дорош, заклавши в галіфе руки і навіть трішечки зіп’явшись навшпиньки, розглядав фотографії на стіні, заведені в одну велику рамку. В гімнастерці, перетягнутій в талії командирським із зіркою ременем, в чобітках, у вузеньких галіфе, він виглядав ще меншим і ще тендітнішим, майже підлітком, так що Оксен, позираючи на нього, відчув до нього жаль, і в ньому раптово прокинулося почуття батьківської опіки.

      – Завтра прикажу дояркам, щоб видавали тобі по два літри свіжого молока з-під корови. Треба тобі поправлятися трохи.

      – Були б кістки – м’ясо наросте, – засміявся Дорош.

      Вечеряв він неохоче, без апетиту. Олена стояла біля столу з глечиком пінистого молока, соромливо припрошувала:

      – Їжте на здоров’я. Може, вам ще підлити?

      Помітивши, що Дорош не допив молока із глиняного кухля, вона образливо піджала губи:

      – Чого ж це ви так мало? Може, вам не до вподоби наше молоко?

      – Що ви. Молоко хороше. Просто я не звик пити його такими страшними порціями.

      – Що ж тут страшного? Оксен, хвала здоров’ю, натщесерце цілий глек випиває та й нічого, а ви кухлика не подужаєте? Ні, то вам наше молоко не подобається. А може,

Скачать книгу