LITMIR.BIZ

Скачать книгу

проклята, геть! – заревів на всю хату Прокіп і, вчепившись Орисі в коси, смикнув її до себе, щоб викинути з хати, як щеня. Але Тимко спокійно виступив наперед, одірвав Прокопові руки од густих кіс коханої, сказав, посіпуючи губами:

      – Не чіпайте дівчини. Вона хоч і ваша дочка, а бити її не дозволю.

      Потім надів картуз і ступив до дверей, біля яких завмер від страху Марко.

      – Що ж, дорогий тестечку, – сказав Тимко, затримуючись у дверях. – Не хочеш по-доброму, візьму силою, – і, переступивши поріг, гримнув дверима. Вслід йому гарячим молотом ударив у серце повний жалю і розпуки крик Орисі.

      IX

      В контору артілі вбіг Прокіп: картуз на потилиці, черемхове пужално так і в’ється в руках, обличчя розгублене, піт очі заливає.

      – Посівматеріал вийшов, – видихнув він за один раз і важко сів на стілець.

      Оксен, що саме розмовляв із рахівником, затих, очі його зробилися суворими.

      – Як нема? Тобі ж давано!

      – Що ж, що давано! Висіяли!

      – В тебе завжди не так, як у людей. Скільки не засіяно?

      – Гектарів десять.

      Гуртом стали радитися, що робити. В артілі посівматеріал вийшов, з району позичали два рази і сказали, що більше не дадуть. Як бути? Оксен, похмурий і сердитий, поїхав у сільраду ще раз дзвонити в район.

      Гнат сидів за столом і, порипуючи стільцем, перечитував телефонограми, прислані з району за ніч.

      – Чого прибіг? – запитав він, не відриваючись від паперів.

      – Зерна просити.

      – Дохазяйнувався. Сажать вас за такі штуки…

      Оксен, не вступаючи в розмову, став сердито крутить ручку телефону. Головний агроном відізвався не скоро, потім, коли його нарешті викликали, довго мекав щось невиразне і під кінець сказав, що не дасть ні зернини. Оксен, скрипнувши зубами, повісив трубку.

      – Розбазарив зерно, а тепер, знаєш-понімаєш, у телефон гуркаєш? – знову обізвався Гнат, відсуваючи від себе книгу телефонограм.

      – Через таких, як ти, й розбазарив, – скипів Оксен, тремтячи бровами. – Хто, як не ти, перед районом із кожі ліз та розпинався, що Троянівська сільрада виконає й перевиконає? Тепер сам у кущі, а на мені хочеш виїхати?

      – Що за разговори? – насторожився Гнат. – Ти що, проти держпоставок?

      – Держпоставки я виконую, але додаткових, тобою вигаданих, більш виконувати не буду. Зарубай собі на носі.

      – Постій, постій, – повільно звівся за столом Гнат і чинно, дещо театрально заклав праву руку за борт кітеля. Очі його війнули холодом. – Ти куди звертаєш? Та ти знаєш?…

      – Ну, от що. Ти мене не лякай. Я не з заячого пуху. А посівну провалювати і залишати колгоспників без куска хліба із-за того, щоб ти був на хорошому рахунку, я не буду. І так і знай: на слідуючий рік держпоставку виконаю і більше не дам ні зернини.

      – Та ми ж тебе… та ми ж тебе будемо судити… за такий саботаж… Та ти знаєш, чим це пахне?

      – Чим би не пахло, але колгоспної справи, за яку я бився, тобі валити не дам…

      Оксен гримнув дверима, вискочив

Скачать книгу