LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Ти ранений в живіт! – нагадав Павло Гайворонський. – От признайся: ти косив літом траву?

      Запитання застало Андрія зненацька. Напевне, косовиця була єдиною сільською роботою, на яку він так і не наважився. Побачивши вагання Андрія, Гайворонський продовжив:

      – Я знаю, що кажу, Андрію! Ти гадаєш, чого я раптом став мельдувати рекрутів, а не стріляю на якійсь вулиці Львова? Пам’ятаєш сотника Бушкованого? Та певно пам’ятаєш! Ми з ним воювали Крим, і коло Сімферополя мене наздогнала куля. Роздробила плече.

      Він показав праву руку.

      – Їсти, писати нею ще можу, але стріляти ні. Думаєш, ти один так рвався до війська? Я тоже кричав, грозив, казав, що доберуся до… Навіть не знаю, до кого мав добратися. Але мені пояснили, що ніхто не буде панькатися зі мною. От і приписали до поборової комісії.

      Почувши таке, Андрій Валько опустив голову.

      – Пробачте, пане підпоручнику! – сказав він, на що Павло Гайворонський усміхнувся.

      – Та вже можна знов Павло! – сказав він. – В мене до тебе справа, Андрію!

      – Яка?

      – Вижу, ти рвешся помогти нашій державі. Це похвально! Добре, скажу наперед. Крім того, що воювати на фронті, треба зробити так, щоб по селах і містах був порядок. У Львові створили державну жандармерію. Нею керує Лев Індишевський. Ну, ти не знаєш. То майор австрійської жандармерії. На нього покладене завдання зберегти спокій в державі. Ну, публічна безпека, дозволи на зброю, видача перепусток і супроводжуючих документів. Якщо ти так хочеш прислужитися Українській державі, приїжджай завтра до Кам’янки і зголосися до повітової команди жандармерії. Скажеш, що тебе направив я.

      Павло Гайворонський замовк і подивився на мобілізованих. Видно, подібна картина була йому знайомою, тому він спокійно поспостерігав за звичним дійством і перед тим, як припинити прощання з рідними, яке могло тривати довго, знову звернувся до Андрія.

      – Тобі рішати. Як поступиш, так і буде! Але щоб ти знав, що нам всюди не вистачає людей: і у війську, і в жандармерії, тому бажано, щоб ти прийшов, – сказав Павло. – Але вирішувати тобі!

      Вони попрощалися, і підпоручник Гайворонський відійшов до основної маси людей. А задоволений розмовою Андрій Валько одразу розправив плечі і обняв Марту.

      Дружина мало що зрозуміла із розмови, але знала одне: Андрій лишається вдома.

      А Олекса Мороз, Михайло Валько, Семен Кандиба, Роман Панас та брати Смолярі відправилися захищати молоду республіку, а з ними ще чотири десятки чоловіків з навколишніх хуторів.

      Для Західноукраїнської Народної Республіки настали важкі часи.

      7

      Попри все Вільгельм Габсбурґ хотів побачити Львів.

      І він його побачив!

      Але лише побачив.

      Коли 21 листопада після важкої виснажливої дороги, ще не вилікувавшись остаточно (добре, що хвороба виявилася звичайним грипом – не «іспанкою»), він під’їжджав до Підзамче, йому назустріч вже рухалися стрільці Галицької армії, котрі виконували наказ полковника Стефаніва негайно залишити місто полякам.

Скачать книгу