LITMIR.BIZ

Скачать книгу

приїхали, – весело сповістив Кажановський.

      Ліза побачила, визирнувши у віконце, що карета стрімко котиться широкою дорогою, обсадженою стрункими ясенями, а за завісою дощу, котрий лився на землю, темніють у світлі блискавок обриси великого будинку. Серце в неї на мить завмерло, а потім стиснулося, занилося пронизливо від недоброго, темного передчуття, що охопило його при вигляді того будинку, обриси котрого ледь проступалися крізь завісу дощу. Й передчуття те слизькою змією почало ворушитися під її серцем. Карета проїхала ще вперед і зупинилася перед маєтком, сіре каміння котрого щедро поливалося дощем і видавалося майже чорним, з рожевим відлиском блискавок.

      Кажановський відчинив дверцята.

      – Ось ми й приїхали! Ласкаво прошу до «Гнізда Кажана», – гостинно промовив він, й у ту ж мить над каретою оглушливо затріщало й вдарився грім такої сили, що, здавалося, й земля здригнулася й похитнулася.

      Коні знову заіржали перестрашено й рвонулися було з місця, але одразу ж зупинилися, скоряючись сильній, владній руці візниці. Десь біля будинку з важким, мов передсмертним стогоном впалося дерево, а потім пролунав звук, що змусив кров похолонутися в жилах Лізи.

      Десь між деревами голосно завив вовк.

      Ледь не звалившись з м’якого сидіння карети, Ліза широко розплющеними очима поглянула на Кажановського, але блискавка висвітила його зовсім спокійне лице, здавалося, те вовче виття полишилося для нього й непоміченим, а на Мері й поглянути було страшно, так злякалася бідолаха.

      Ліза подивилася на нареченого.

      – Що це?

      Кажановський поглянув у бік дерев.

      – Собака.

      – Собака? Романе Яковичу, звичайний собака так не виє…

      – А хто сказав, що це звичайний собака? Це виє вовкодав Ярослава, здоровань-пес на прізвисько Карай. – Роман Якович зістрибнув з карети на землю, зовсім не звернувши уваги на дощ, що заливав його капелюха та дорогий одяг. Лакей, що підбіг із парасолькою, був рішуче відсторонений, а Кажановський обернувся до Лізи. – Хоча щось вовче в Караєві є. Й то не дивно, бо його батько був вовком.

      Мері запищала полохливим мишеням і глибше втиснулася в м’яке сидіння, мов не бажаючи виходити з затишного закутка вишуканої карети, де було тепло й так безпечно. Ліза теж нерухомо застигла на місці, відчуваючи себе якось занадто дивно з тих пір, як карета вкотилася до землі Кажановських. Одна лиш маман щось тихо прошипіла на адресу занадто вже нервових дівчат й рішуче звелася з місця, допомагаючи бабусі.

      Ліза глибоко зітхнула й потисла холодну долоньку сестри.

      – Ходімо, сестричко.

      Мері теж зітхнула й відважно підвелася. Ліза з холодним виразом обличчя подала руку Кажановському, удавши, що геть не помітила його простягнутих сильних рук, зготованих упіймати її в міцні обійми. Лакей відразу ж розгорнув над нею парасольку, й важкі краплі дощу не торкнулися ані її світло-блакитного капелюшка, ані сукні шовкової під колір капелюшка. Озирнувшись, вона здригнулася всім тілом, побачивши прямо перед собою

Скачать книгу