LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Хруснувши, воно розпалося на дві половини. Люська легко розрізала пута гострим краєм скла і за півхвилини була вільною. Прокравшись навшпиньках у куток, де стояла сокира, вона на всяк випадок вхопила її й так само навшпиньках вийшла за двері. Нічне повітря обхопило Люську прохолодною свіжістю, і зайченя кинулось у темінь. Одбігши трохи, закинуло сокиру в гущавину – «Тепер не знайдуть», – а за мить почуло страшний рев: «У-т-е-к-л-а!!»

      То повернувся з розвідки Толябун.

      У темряві, якої Люська боялася більше за все на світі, кожен кущ ввижався їй левом, кожен лужок – Страшним болотом, а пень – Болотяником. Гілки хапали її за плечі, корчі підставляли ніжки, та й заблукати, зрештою, теж було дуже просто. Куди вона біжить, Люська не могла сказати з певністю. І вже коли на обрії засірів світанок, натрапила на Суничну галявину. На неї війнуло запахом стиглих суниць…

      Звідси дорога вже була знайома, і Люська побігла чимдуж, пам’ятаючи слова лева «на світанні». Ще трохи, ще – і зайча мало не зіткнулося зі своїми друзями.

      – Люсю! Люсько! – закричали вони й кинулись обіймати та цілувати її. – Де ж ти ходила?

      – Пробач, пробач, Люсюню, – лопотів Бурмосик, шморгаючи носом. – Це все я… Я хотів пожартувати…

      – Вибач йому, я нічого не знав, – мимрив Буцик.

      – А я й не сердилася зовсім, – розчулено відповіла Люська. – А ви, бідолашні, мабуть, цілу ніч не спали?

      – То пусте! Дрібниці! – кричали в один голос Буцик із Бурмосиком.

      – Люсь, я забув тобі сказати найголовніше, – мовив Буцик. – Післязавтра ми йдемо шукати твою маму.

      – Як добре, – зраділа Люська, але враз наморщила лобика. – Стривайте: адже зараз на нас мають напасти Толябун із Вовком.

      Друзі кинулися стежкою до хати й зачинили двері.

      – Як же ми будемо боронитися? В нас немає ніякої зброї, – стривожився Бурмосик.

      – Я знаю, з чого ми зробимо зброю: з Буцикових рогів, – мовила Люська.

      – Тобто як це з моїх рогів? – обурився Буцик. – Зріжете їх, чи що?

      – Та ні! Ми прив’яжемо до твоїх ріжок гуму й матимемо рогатку. Варто буде лише повернути голову й подивитись на лева чи Вовка, як ті опиняться на прицілі.

      – Якось воно несподівано, – почухав потилицю Буцик.

      Гуми не знайшли, тож прив’язали Бурмосиків пружинний еспандер, з яким він робив ранкову зарядку.

      І тут знадвору почулося: «Болотяник! Болотяник вибрався із трясовини! Здавайтесь усі!» – і дикий Толябунів рев. За мить у двері загупало, аж хата задвигтіла.

      – Двері вони не виламають, – заспокоїла Люська.

      – А ми їх самі відчинимо, – сказав Буцик. – Тільки чим би це… мене зарядити?

      – А ось, – зняла Люська з печі горнятко. – Думаю, підійде.

      – Підійде, – одказав Бурмосик і натягнув еспандер. Люська взялася за ручку дверей, і тільки-но знову загупали, рвучко розчинила їх.

      Із свистом прорізавши повітря, горнятко вгатило Вовкові в груди. Щось булькнуло в горлі у звіра, і він повалився з ґанку на лева. Але Толябун вчасно відскочив, Вовцюга хряснувся потилицею об землю й завмер.

      – Вбили!

Скачать книгу