LITMIR.BIZ

Скачать книгу

двору, він оселився далеко від усіх любечан, серед старих випалів, яких уже не засівали, поставив там велику хижу, обкопав дворище ровом, насипав вали, а на них виставив ще й гостре околля – від звіра, – говорив Бразд.

      Так і жив брат осторонь від людей із дружиною Павлиною, яку привіз з-за Дніпра, жилавою, неговіркою жінкою; мали вони трьох хлопців, працювали скопом, рано прокидались і рано лягали, а на ніч випускали на вали лютих псів.

      Ці пси й зараз не пускали Микулу до дворища Бразда, як не махав він чорною корогвою, як не кричав на них. І тільки тоді, коли з хижі вийшла Павлина й нагримала на псів, вони відступили від Микули.

      – Батько Ант помер цієї ночі… – сказав Микула. Бразд похилив голову, постояв хвилину, але одразу ж вирівнявся, промовив:

      – Доста пожив на цьому світі. Старий вже був і немічний наш батько.

      Микула хотів заперечити, сказати, що Ант був ще роботящий, дужий і багато-багато літ міг би ще жити, але пригадались сварки Бразда з батьком, пригадався день, коли Бразд пішов з гнізда старійшини, і змовчав Микула, тільки стиснув у руках чорну корогву. Сказав:

      – Сьогодні треба й поховати його.

      – Добре, – згодився Бразд, – поховаємо.

      – У мене немає коней, щоб одвезти до городища.

      – Дам коні.

      – Хотів би я й тризну справити…

      – Дам вепра.

      – Спалити б треба було батька… – сказав Микула. Бразд подивився навкруг, погладив свою бороду.

      – Це ж лісу скільки треба. Навозити й пустити за вітром? І вже давно нікого не спалюють, всіх просто в землю.

      – Так він же не всі, а старійшина…

      – Ет, старійшина! – махнув рукою Бразд. – У землю… Набагато уважніше вислухав Микулу брат Сварг – він і за життя ніколи не сварився з батьком Антом, розмовляв шанобливо й ласкаво, про все з ним радився.

      Зараз, почувши про смерть батька Анта, він розпитав у Микули, як помирав батько, що говорив, навіть заплакав.

      І жона Сварга, руда Милана, також заплакала, затужила, хоч було помітно, що робила це вона не від серця, а по покону – нехай чує душа мертвого, що за нею тужать усі.

      – А про який же скарб говорив батько? – поцікавився Сварг, почувши про заповіт батька.

      – Не відаю, – відповів Микула.

      – За городищем, над Дніпром? – Сварг довго дивився темними своїми очима на городище й могили за ним. – Але ж там живеш ти?

      – Не знаю, брате, про що говорив батько.

      – То я зараз і прийду, – сказав Сварг і якось гостро подивився на брата. – Може, що треба й принести? Колоду на корсту[10], цвяхи, якесь залізо. Говори, Микуло! Все принесу, все віддам, я ж так любив старого, і таке зараз у нас горе. Говори, Микуло!

      Ні, Сварг, безперечно, був добрим сином батька Анта!

      4

      Усі поспішали. Недалеко від хижі серед зеленої трави кілька дереводілів кінчали видовбувати з колоди корсту, а ще один лаштував до неї віко. Біля воріт двору стояли запряжені парою коней сани. Поховати тіло Анта будь-що треба було до заходу сонця, бо

Скачать книгу