LITMIR.BIZ

Скачать книгу

інформував Корецький і запросив Лавра: – Йдемо до Храму, прошу.

      Біля входу до будівлі їх чекав сивий добродій поважного віку. Худий, високий, він не без грації спирався на лаковану тростину і пильно придивлявся до Лавра. Довгий чорний піджак добродія нагадував старосвітський сюртук. Цю подібність підсилювали металеві ґудзики і закрій, що мав би підкреслити талію, якби така була у плаского, як таранька, добродія.

      – Знайомтесь, це доглядач Храму, брат Олександр, – представив сивого Корецький. – Він допоможе вам тут зорієнтуватись.

      – Дуже приємно, Грінченко Лавр Станіславович. – Лавр простягнув старому руку, але той не поворухнувся, продовжуючи уважно вивчати обличчя прибульця.

      – Дорогий брате, наш гість може неправильно зрозуміти… – почав Корецький.

      – Начхати мені, що він там зрозуміє, – старий відчинив стулку високих дубових дверей. – Досить того, що ви запросили сюди профана…

      – Ви ж знаєте, брате, це рішення Верховного Конвенту.

      – Ви скоро екскурсії сюди водитимете… Заходьте вже, чого там стоїте. – Брат Олександр рішуче покрокував вузьким коридором.

      Лавр і Корецький рушили за доглядачем. Той відчинив двері в кінці коридору, і вони увійшли до великої, пишно оздобленої зали. Її стелю підтримували обличковані під чорний мармур колони з позолоченими капітелями й основами. На кожній колоні було закріплено символ. Між колонами зі стелі звисали кольорові хоругви, рясно прикрашені циркулями, трикутниками, гілками акації та символічними зображеннями молотків та інших мулярських інструментів. Підлогу вкривали масивні плити з полірованого білого каменю. На них лежав чорний килим з вишитою у центрі величезною срібною літерою «G».

      Найдовшу стіну зали прикрашало велике, писане олією полотно у барочній рамі. На картині було зображено два десятки чоловіків у чорних костюмах і червоно-білих фартуках. Вони стояли двома колонами на чорно-білій підлозі перед спорудою, що нагадувала церковний вівтар. «Інсталяція Великої Ложі України. Париж, 6005 рік IС», – прочитав Лавр підпис під картиною.[5]

      – Ви у Храмі, молодий чоловіче, – звернувся до нього брат Олександр. – У Храмі великої традиції, яка живе вже сьоме тисячоліття. Настійно прошу вас не забувати про це.

      Розділ 4

      – Ну і відос у тебе, Мармушко… – такими словами зустріла Беконті свою молодшу подругу. – Заходь, у ванній візьмеш жовтий рушник. І дивись, обережно, там кран гарячої води прокручується. Обшпаритися можна.

      – Шо там твій кран, – Мармура поклала свою здобич на піддзеркальник і роздивилася себе у дзеркалі. – От я сьогодні реально прозрела. Мене тіко шо вбити хотіли.

      – Хто?

      – Якісь відморозки. До речі, я сьогодні за тебе вписалась. Одній обізяні морду била. Вона сатаністкою тебе назвала. А я їй ніс роздовбала. У неї вся мордяка була в крові, атвєчаю! Ну і вони мене з Едіком трошки дістали… Я футболку і джинси тобі в машинку кину, можна?

      – Кидай. – Беконті пройшла коридором, розглядаючи Мармуру. –

Скачать книгу