На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку - Станіслав Вінценз Першодруки

Скачать книгу

їх ніхто не змушував, то кожен почав говорити своєю мовою, і велика будова занепала. Можна через це досадувати, можна хвалити неволю, прославляти її до небес, але варто засумніватися, чи невільники збудували б вежу – аж до неба. У наших горах люди з охоти і без оплати будували чудові придорожні хрести, каплички й церковці. Звісно ж, на гуцульську міру – куди там їм до неба…

      Не слід думати, що в домарському житті свята, танці та забави мають менше значення, ніж сама робота. Люди, які щопівроку проводять на самоті по літовиськах, по стаях та оборогах для сіна, часто думають про хату передовсім як про місце, де можна – як то кажуть – набутися з людьми, наговоритися, навеселитися. Позаяк денних наймитів немає, саме забава збирає людей. «Робочих рук» нема. Нема взагалі ані самих рук, ані ніг, бо нема права неволити. Згадаймо, що у древній цивілізації рабів називали андраподон – людська нога, або людськоногі істоти. Тепер, натомість, кажуть «робочі руки». У нас, далеко від цивілізації, є тільки сусіди і люди. Що вони самотніші, навіть покинуті, то більше схильні – ба, навіть спраглі – «набутися» з людьми, натішитися розмовою та забавою. Взамін за це – в той проміжок часу, коли не мали власної роботи, – могли й пущу викорчувати для забави, і загатити гірські води. Тож у разі пильної роботи і відповідно до її обсягів влаштовують толоку, роботу, поєднану з частуванням і забавою.

      Міра значущості, справа честі господаря – влаштувати прийняття якнайкраще, аби бажання, з яким працюється, не піддавали сумніву, аби зберегти кредит довіри на майбутнє. Уже під час роботи домашні виносять у поле чи до лісу наїдки, напої і тютюн для тих, що працюють, пригощають, якнайгостинніше запрошують, примовляють люб’язно і щиросердо, виправдовуються, просто-таки змушують до учти. Це розпалює завзяття, створює під час роботи настрій, сповнений веселощів та жартів, дух суперництва так, що все разом нагадує скоріше спортивні змагання. Після цілого дня напруженої роботи настає час забави: музика, танці, співи, розповіді, особливі, товариські ігри, відомі тільки у горах, є її змістом. Танцюють усюди: в хаті, у сінях, у стодолі чи на подвір’ї.

      Любов до танцю повселюдна й охоплює все гуцульське життя. Танцюють і дорослі поважні люди, і навіть старі. Пісня розповідає про ґазду, який так завзято танцював, що протанцював навіть своє спасіння.

      Гуцульських танців багато. Найпоширенішим є коло, танечний круг, що його називають гуцулкою: кілька або кільканадцять людей, тримаючись за плечі, рухаються в потужному розмахові, щораз більше прискорюючи темп, аж до знетями. Часом музика відразу поринає у вир, ввергаючи у нього танцюристів, а часом підходить до нього поступово. Чоловіки врізноманітнюють танець – присідають і танцюють, присівши, при самій землі, підстрибують щупаком угору, вигукують, співають, стріляють із пістолів. Усередині кола іноді вільно танцює одна або кілька пар. Часом, коли коло рухається потужно, але рівно й монотонно, наче махове колесо, замкнуті всередині кола танцюристи шаленіють

Скачать книгу