LITMIR.BIZ

Скачать книгу

по горівці. Від часу до часу посилав свою жінку за нею, а що й вона не була тому чудотворному напиткові противна, сповняла все радо його бажання в тім напрямі й ходила радо, хоч і як далеко було від їхньої хати до Гоппляцу, до Мендля, і приносила лікарства.

      Нині нема часу, він завдав їй пильну роботу в городі, й тому вибрався сам до Мендля. Крім того, мав поступити в якійсь справі до пана й хотів де з ким побалакати та розвідатися, що чути нового в селі.

      Розпізнав уже здалеку Івоніку з сином і привітав їх лиш йому властивим способом. Підняв, мов дикий, руки вгору і кликав на ціле горло:

      – Гей, ге-ей! Боже помагай!

      Відтак сміявся.

      Коли станув уже близько них, підняв праву руку вгору, мов пророк, опустив її доволі нелагідне, як грудку, хлопцеві на голову й промовив:

      – Ти вояк. Я чув уже про те. – Відтак додав: – Гей, що то буде за ревіння восени, що за зойки!

      І розсміявся наново, причім його добродушне й незвичайно худе лице ставало симпатичне та притягаюче.

      – Воно не може бути інакше, тому мусимо все зносити, як Бог дасть! – відповів Івоніка побожно. – Але постійте й розповіджте, що нового. Як там із вашими бджолами?

      – З моїми бджолами? А, добре! Я за них подбав так, що їм ліпше йде, як мені. Коби мені так солодко, як їм. Я вже слабкий, умру незадовго.

      – Ей що, бадіко! – вмішався Михайло. – Дні числить Бог, а ми маємо лиш на голові те, аби їх прожити.

      – Та й аби працювати… – докінчив Івоніка. – Ми починали нині орати, та й ореться, слава Богу, добре. Може, буде сього року добре літо. Як навесні земля добре ореться, буде добрий рік.

      – Отам, на панських ланах, почав уже хтось ще тамтого тижня орати, – докинув Онуфрій, – та, мабуть, не оралося добре, бо, бачу, не докінчили загону.

      – Бо земля була ще мертва. Я бачив! – відповів Івоніка. – Доки Бог святий сам землі не улегшить, нема що зачинати. Перед Благовіщенням нема що зачинати. Часу ще доволі; коби лиш тепер погода настала.

      – Та так! – притакнув Онуфрій, оглянувся і сів на землі, підібравши під себе ноги. Відтак витягнув з-за ременя тютюн та люльку й закурив.

      Івоніка й Михайло скористали з тої хвилі й сіли снідати. Волам підкинули пахуче сіно…

      – Кажіть, що нового, бадіко Онуфрію! – спитав весело Михайло, що любив старого балакуна.

      – Ай, лихо там знає, що нового! – відповів старий, ніби нетерпливо. – Якби я знав, що ти за дівчатами шпираєш, що вони тобі у голові, то я сказав би тобі, що найжвавіша із них, весела Маріцена, нанесла своєму татові й мамі гризоту у хату. Ну, дістала ж уже вона за те від свого тата добрих гепаків у плечі, але все пропало. А той навіть не хоче признатися до біди. Але се тебе, мабуть, не обходить, га? Ти самий як дівчина, ну, але люди не мовчать, про те й я розказую. Старий пішов до панотця і пожалувався, а панотець сказав:

      «Та що, – каже, – се ще не такий великий гріх, але віддай дівчину. Вона ще молода, і як буде порядно з чоловіком жити, то Бог простить їй гріх. Не сватає її ніхто?»

      «Та якийсь там сватає!»

      «Ну, то добре! Пришли обох до мене, принеси,

Скачать книгу