ТОП просматриваемых книг сайта:
Земля. Кобилянська Ольга
Читать онлайн.Название Земля
Год выпуска 0
isbn 9786171272682
Автор произведения Кобилянська Ольга
Жанр Зарубежная классика
Серия Перлини української класики
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Старий зробив синові мовчки місце. Був зворушений і пішов радо до волів.
Михайло вхопив живо за плуг і обернув його так бистро в землі, що залізний блискучий леміш пірнув глибоко в землю, так, що коріння ростин чутно порозривалося, а великі подовгуваті кусні землі розсипалися грубою стяжкою, хвилюючи лагідно в один бік. Мов граючись, розривав срібний леміш чорну землю. Часом ховався глибоко в її крихкій масі, а часом вискакував, полискуючись ясно у раннім сонці, на її поверхню і пишався рівними, довгими борознами за собою.
– Восени буде вам уже Сава при всім помагати, тату! – обізвався Михайло по довгій хвилі мовчання. – Він не дуже охочий до праці, але хто має вам помагати? Ви мусите його приневолювати до роботи, бо він забагато ходить по селі. Через то він бутний!44 Ви задобрі, тату, а Сава вміє використовувати доброту.
– Я журюся Савою, Михайле!
– Ей, що журитися, нема чим! Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько!
– Бог його знає, але він часом такий, що мов каменем у серці стане.
– Ну, він такий, як я кажу! Якби мав розум, не тратив би часу, плентаючися зі стрільбою цілими днями по полі і в лісі, а приложив би, як ялося45, руки до землі, яка його годує, і сидів би на місці. До того, слухає Григорія (він соромився вимовити перед батьком ім’я Рахіри), а той підмовляє його до зла й до всякої пустоти. Оноді видів я, як він ховав старанно передо мною якесь зілля, з котрим хотів щось, очевидно, починати.
«Що ти маєш?» – питаю я його.
«Що маю? Вгадай!»
«Звідки я можу знати, що ти маєш?»
«Коли не знаєш, то не потрібую тобі казати!» – відповів. Я розсміявся.
«Але ж то з тебе мудра голова!» – кажу я йому і знов сміюся. Хотів я його побудити до сміху, але він заєдно46 хмарився.
«Ну, Саво, – кажу, – маєш зілля від ворожки? Кому хочеш ним поворожити? Хочеш відігнати трутнів від бджіл? На те ще час!»
«Хочу ним розігнати тих, хто мені в дорозі!» – каже він.
«Ади-ади! – жартував я далі. – Може, хочеш позбутися непрошених свідків тоді, як стріляєш на зайців? Я радив би тобі, аби ти ліпше цілком лишив, бо тепер не вільно стріляти».
«Мені вільно!»
«Саво, брате! – кажу йому вже без сміху. – Чому ти такий мрачний?»
«Журися ліпше тим, як тобі буде у війську, а не мною!» – відповів мені.
«Я вже пожурюся тим, як буду там! – сказав я йому. – Але ти залиши се, з чого може вийти біда. Зілля добре або лихе годиться лише жінкам у руки або циганам, але не молодому хлопцеві. Візьми ліпше рискаль та обкопай тих пару ябліночок коло бурдея. Най земля коло кореня відсвіжиться, щоби цвіли та родили. Як добре, що я обкопував їх досі щороку: липовани47 ніколи нашу хату дурно не минали. Йди, Саво, йди!»
«Що мені з того прийде?» – спитав, надувшись.
«Тобі? Ну, і заговорив знов по розумові, що й стара баба не перехрестила би тебе! А що має бджола – як каже
Бутний – гордий, чванькуватий.
Як ялося – як належить.
Заєдно – постійно, весь час.
Липовани – російські старообрядці, які проживали на Буковині.