LITMIR.BIZ

Скачать книгу

розчинив дверцята.

      – Чи не поїхати нам спершу до «Виногрона» повечеряти? Як ви гадаєте?

      – Поїсти можна, але чому саме у «Виногроні»?

      Я остовпіло глянув на дівчину. То був єдиний відомий мені фешенебельний ресторан.

      – Правду кажучи, я не знаю нічого іншого. І до того ж я вважаю, що «кадилак» нас до чогось зобов’язує…

      Вона засміялась:

      – У «Виногроні» завжди бундючна й нудна публіка. Поїдьмо кудись в інше місце!

      Я стояв цілком безпорадний – мої серйозні наміри розвіялися як дим.

      – Тоді запропонуйте ви щось… В інших ресторанчиках, де я інколи буваю, публіка трохи грубувата. Це – не для вас.

      – А чого ви так думаєте?

      – Та видно ж…

      Вона кинула на мене швидкий погляд.

      – Можна ж, нарешті, спробувати…

      – Гаразд.

      Я рішуче відкинув усю свою попередню програму.

      – Тоді в мене є одна пропозиція… Якщо ви не з лякливих… Їдьмо до Альфонса!

      – Альфонс – це вже звучить непогано. А сьогодні ввечері я справді нічого не боюся…

      – Альфонс – це хазяїн пивнички, Ленців добрий приятель.

      – У Ленца, мабуть, скрізь є приятелі, – сказала вона сміючись.

      Я кивнув на знак згоди:

      – Він швидко їх знаходить. Ви ж бачили, як він заприятелював із Біндінгом…

      – Їй-богу, правда, – відповіла вона, – у них це вийшло блискавично…

      Ми поїхали.

      Альфонс був огрядний, лагідний чолов’яга. Випнуті вилиці. Очі маленькі. Рукава сорочки закасані. Руки – як у горили. Кожного небажаного клієнта він сам викидав за двері. Навіть спортсменів із товариства «Вірність батьківщині». На випадок ускладнених конфліктів у нього під прилавком завжди лежав молоток. Пивничка стояла на вигідному місці – поруч із лікарнею. Отож Альфонс заощаджував на транспортних видатках…

      Хазяїн провів волохатим ручищем по столику зі світлого ялинового дерева.

      – Пива? – спитав він.

      – Горілки й чогось поїсти… – відповів я.

      – А для дами? – спитав Альфонс.

      – Дама теж вип’є горілки, – сказала Патриція Гольман.

      – Сила, сила, – промовив Альфонс. – Є бігос – свинячі реберця з кислою капустою.

      – Сам заколов кабана? – спитав я.

      – Авжеж, сам!

      – Але ж дама, певно, схоче на закуску чогось легшого, Альфонсе…

      – Казна-що ви говорите, – сказав Альфонс. – Ви спершу погляньте на бігос!

      Він гукнув офіціантові, щоб той показав нам бігос.

      – Знаменита була льоха! – вів Альфонс далі. – Медалістка! Дві перші премії!

      – Ну, проти цього й справді ніхто не встоїть, – на мій подив заявила раптом Патриція Гольман так упевнено, ніби вона роками вже вчащала до цього шинку.

      Альфонс підморгнув:

      – Отже, два бігоси?

      Вона кивнула.

      – Добре! Піду сам виберу!

      Він подався на кухню.

      – Я

Скачать книгу