LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Готфріде, – прошепотів я, – може, це наречена?

      – Безперечно! – сказав Ленц, глянувши на гостя. – Але подивись на обличчя. Ні з ким іще не розмовляв, а вже сповнений недовіри. Швиденько йди до нього! А я залишуся в резерві. Підключуся, якщо ти сам не впораєшся. Не забувай про мої прийоми.

      – Добре. – Я вийшов до покупця.

      Гість дивився на мене розумними чорними очима. Я відрекомендувався:

      – Локамп!

      – Блюменталь!

      Це був перший Готфрідів прийом: неодмінно відрекомендуватися. Він запевняв, що це одразу ж створює інтимнішу атмосферу. Другий прийом полягав у тому, щоб починати розмову дуже стримано, вислухати уважно покупця, а тоді вже вчепитися там, де це було б вигідно.

      – Ви з приводу «кадилака», пане Блюменталь? – запитав я.

      Він кивнув.

      – Ось він, – сказав я і показав рукою на машину.

      – Бачу, – озвався Блюменталь.

      Я кинув на нього швидкий погляд. «Увага, – подумки застеріг я себе, – це хитра бестія!»

      Ми перейшли подвір’я. Я відчинив дверцята машини й запустив мотор. Робив усе мовчки, щоб дати Блюменталю час оглянути машину. Безперечно, він знайде до чого прискіпатись, отоді я перейду в наступ.

      Та Блюменталь нічого не оглядав. Ні до чого не прискіпувався. Він і собі мовчки стояв переді мною, як стовп. Мені нічого не лишалося, як тільки розпочати наступ навмання.

      Неквапливо й детально почав я описувати «кадилак», як, певне, мати розповідає про свою дитину. Говорячи, я намагався вивідати, чи тямить цей чоловік хоча б щось у таких речах. Коли це фахівець, то треба якнайбільше розводитися про мотор і шасі, а коли він нічого не тямить – про комфорт та інші витребеньки.

      Та він і далі нічим не виказав себе. Він не перебивав мене, аж поки я сам не вичерпав своїх мовних ресурсів.

      – Для чого ви купуєте машину? Щоб їздити в місті чи для подорожей? – спитав я нарешті, сподіваючись за щось зачепитися.

      – Для всього, – відповів Блюменталь.

      – Ага! А їздитимете самі чи з водієм?

      – Як коли.

      Як коли. Відповіді він давав, як папуга. Може, він належав до ордену ченців, що дали обітницю мовчання.

      Щоб якось пожвавити розмову, я вирішив добитися, щоб він сам щось випробував. У таких випадках покупці завжди стають приступнішими. Я занепокоївся, що він от-от засне.

      – Верх машини, як для такого великого кабріолета, дуже легко відкидається й закривається, – сказав я. – Прошу, спробуйте закрити його самі. Ви зробите це однією рукою.

      Але Блюменталь сказав, що це ні до чого, мовляв, він і так це бачить. Я, грюкнувши, розчинив і зачинив дверцята, а тоді поторсав за ручки.

      – Ніщо не розгойдане. Усе непохитне й надійне. Прошу, перевірте самі…

      Та Блюменталь знову відмовився. Він уважав, що інакше й бути не може. Збіса твердий горішок!

      Я показав йому, як опускаються й підіймаються шибки у вікнах.

      – Ручки

Скачать книгу