LITMIR.BIZ

Скачать книгу

рум’янцем. – Я жінка, а не експонат.

      – Цей чоловік – мій брат, – повідомляє панянка і порухом руки велить парубкові мовчати, коли той хоче вставити свої п’ять копійок.

      – Ваш брат? – перепитує вона. Чоловік схожий на якогось лахмітника у своїх куценьких штанах і вимазаній білою фарбою сорочці. Синій жакет уже тріщить по швах. Сама ідея того, що він може бути якось пов’язаним із цією елегантною панянкою в шовковій сукні, просто сміхотворна.

      – Я буду першою, хто визнає, що його кравецькі вподобання відрізняються від моїх, – пояснює Клариса, а коли якийсь перехожий штовхає Айріс ліктем, додає: – Чи не могли б ми поговорити у якомусь більш відповідному місці? Цей гул коней – просто мерзенний.

      Вона затягує Айріс до симпатичної цукерні із купольною стелею, білосніжними напрасованими скатертинами та сяючими срібними сервізами. Айріс геть забуває про кошик у руці. Перебирає у голові всі причини такого учтивого ставлення, проте жодна не тішить. Чим вона заслужила на таке розкошування? Її давній чепчик-капор має безнадійно старомодний вигляд порівняно із невеличким капелюшком міс Фрост, але вона намагається не звертати уваги на глузливу посмішку швейцара. Здається, жінку це не особливо обходить: вона клацає пальцями і замовляє таріль бутербродів з чаєм.

      – І цього разу не поскупіться на огірок. А ще я вмію розрізнити розбавлені вершки на смак.

      Лише тоді Айріс усвідомлює, що насправді перед нею хазяйка борделю та сутенер, послані прочісувати вулиці у пошуку наївних дівчаток, яких би легко було обвести довкола пальця.

      – Мені вже пора, – випалює вона, збираючись іти. – Я не якась неотесана гуска. Тепер мені все зрозуміло. Гарного вам дня…

      – Заждіть! Будь ласка, – хапається жінка. – Мій брат – художник.

      – Художник? – повторює Айріс.

      – Луї Фрост.

      Він із надією підносить погляд. Айріс заперечно хитає головою.

      – Що ж, тоді… можливо… він належить до братства, спілки художників. БПР. Братство Прерафаелітів? Голман Гант, Джон Мілле, Ґабрієль Росетті? – Клариса підвищує голос із таким же очікуванням.

      – Я не… ніколи не чула про них.

      – Он як. Проте ще почуєте, і зовсім скоро, – вона подається вперед із серйозним виразом обличчя. Тоді вказує на стілець, і Айріс сідає. – Луї навчався у Королівській академії мистецтв. Минулої літньої виставки там було представлено дві його роботи. Я переконана: він уже за крок до великих звершень.

      Її голос поникає.

      – Незважаючи на те, що критиків ще потрібно в цьому переконати.

      Королівська академія, виставка, критики. Айріс повторює слова в голові. Вони звучать соковито, як спілі вишні. Добувати такі слова з повітря, огранювати такі звуки! Можливо, вони якимось чином побачили її картини та хочуть запросити до свого братства, але вже судячи з самої назви, група, очевидно, лише для чоловіків.

      – І чим я можу допомогти? – питає вона. Чоловік пильно приглядається до неї. Він не відвертає голови, коли вона помічає його погляд. Очі у нього темнющі, майже чорні, із золотими серединками. Якби їй довелося

Скачать книгу