Львів. Спогади. Кохання - Уляна Дудок

Скачать книгу

Перемогла те, що намагалось її поглинути, засмоктати. Яке щастя, що вона зустріла пана Івана! Він направду був посланий їй Небесами! То Янгол-охоронець її до нього спрямував, не інакше. А може… може, то й був справжній Янгол-охоронець?! Ну надто, надто вже дивовижний, чудернацький, таких просто не буває! О, так… Він побачив, що вона сягнула краю прірви, і явився їй, утілившись у цього інтелігентного літнього пана! Зцілив, звільнив від болю, наповнив світлом, підтримав і вказав правильний шлях. Вона ж бо схибила. Йшла не туди. І не з тим. Хтозна, що чекало би на неї, ступи вона за край… Тепер – лише прямо. І з усмішкою. Не інакше!

      – Мила панночко, доброго дня! Дозвольте висловити вам моє шанування! – почула приємний чоловічий голос.

      У грудях здригнулося. Точнісінько цими словами звертався пан Іван до своєї Анни – колись давно, у їхній юності! Чи… чи то Янгол-охоронець у подобі пана Івана повернувся, щоб пожартувати? Але голос не його… цей голос був юним… Усі ті думки прошмигнули в її голові миттєво, за якусь секунду. А вже наступної миті вона обернула голову й побачила перед собою юнака – дивився на неї й усміхався широко, щиро.

      – Так-так, я до вас звертаюся!

      – Дозволяю! Висловлюйте! – оговтавшись, мимоволі промовила словами Анни – тієї, котра була єдиною і вічною.

      Юнак підійшов до неї. Подивився просто у вічі так одверто й невимушено.

      – Як вас звати?

      – Анна…

      – Надзвичайно приємно! А мене Іван.

      Тремтіння у грудях нестримно розливалося теплими хвильками. Ну що за Диво, що?! Це ж Він. О, так, Він… Знає те достеменно…

      На тій думці відчула на обличчі пучок світла. Примружилася. Знову сонце?! Щойно ж дощ накрапав!

      – Ви така світла, Анно! – вихопилось у юнака. – І на обличчі вашому теж… теж якесь світло… Звідки воно?

      – На вашому воно теж є, – всміхалася.

      Підвели голови й обоє подивились у небо. Знову крихітний просвіт поміж густими важкими хмарами, крізь який прозирав тонкий сонячний промінь. І втрапив він прямісінько на них обох! Водночас із неба знову закрапотіло – підхоплені легким вітерцем, дрібні краплі заблискотіли у сонячному світлі, створюючи неймовірну, направду неземну феєрію.

      – Дивовижа… Яка ж дивовижа! – захоплено мовив юнак, дивлячись у небо.

      – Ох, Іване… Якби ви лише знали, який чудовий і дивовижний у мене сьогодні день! Найщасливіший у моєму житті…

      Зустріла його погляд. У ньому побачила світло. Таке ж, яке бачила нині в очах пана Івана. Таке ж справжнє, щире й відверте. Якого до сьогодні не бачила в жодних очах.

      – Схоже, і мій теж… – усміхався юнак.

      – Я в цьому ні на крихту не сумніваюся!

      – Справді?

      – Так!

      Юнак розгорнув велику чорну парасолю:

      – Ховайтеся, нам вистачить місця! Беріть мене під руку, не бентежтесь, – а вже за мить додав: – Ходімо, вип’ємо кави? Тут поруч є старенька кав’ярня…

      – …там готують добру

Скачать книгу