Львів. Спогади. Кохання - Уляна Дудок

Скачать книгу

до краю, як біль і страждання невблаганно затоплюють єство, і як боїться вона не виборсатись із цього чергового пекла розчарування й спустошення. Однак продовжувала мовчати. Відчувала, як запита гарячою кавою наливка трішки вдарила в голову. Затишок кав’ярні розчинив у собі вільготність, єство геть розімліло.

      – Певно, доведеться мені першому сповідатись вам, – усміхнувся чоловік. Він допив каву, відсунув убік блюдце з філіжанкою й обіперся ліктями на стіл. Глянув у вікно, ковзнув поглядом довкола й знов пильно подивився на неї. – Гаразд. Отже… так, ви правильно відчули. Її теж звуть… звали… Анною. Як і вас. Ох… це так мене вразило, якби ви лише знали… Не розумію, як таке можливо. Хоч я начеб звичний до дивовиж, але… скільки вам років? – сам себе обірвав.

      – Двадцять три.

      – О, яка ж юнь!!! – хитнув головою й подивився у вікно якимсь важким поглядом. Чи, може, їй так здалося? – Вона була молодшою. Тут уже не збіглось. Але була, ось як ви зараз, ну точнісінька копія! – знов глянув на неї, його погляд лагідно ковзав по її обличчю, волоссю, постаті; знічено схилила голову, хоча й натяку на непристойність у його погляді не було. – Ми обоє були молодими. Та що там – юними! Здається, це було лише вчора… хоч насправді минуло більше п’ятдесяти років… Йой! Який я вже древній, виявляється! – розсміявся. – Піду замовлю собі ще наливки. Може, вам іще чогось взяти?

      – Ні, дякую, мені вже досить.

      – А мені таки не завадить. Розповідь не буде короткою, треба «заправитись», – усміхнувся й пішов до ляди.

      Анна втупилась очима у стіл. Що вона тут робить? Може, цей чоловік справді якийсь… несповна розуму… Ох, що вона собі думає? Це пристойний, шляхетний чоловік, по ньому ж видно. До того ж, інтелігент. Певно, викладав у одному з університетів. Або науковець. Його лице дуже розумне, у ньому така глибінь відчувається… Може, він справді має слушність і нічого просто так не відбувається? Вона ж наблизилась до краю прірви, уже нічого не тямила, коли опинилась у храмі… чому саме туди вона тепер зайшла? Може, справді Провидіння ними скерувало, аби їхні шляхи перетнулись? Аби обмінялись своїми історіями й обом стало легше. Це ж треба: вона схожа на його кохану! Буває ж таке!.. Зрештою, він точно дасть їй добру пораду. Та й так уже добряче відволік…

      – А ось і я! – висмикнув її з задуми чоловік, поставив на стіл чарку з наливкою і тарілку з тістечком. – Таки взяв вам дещо. Ось, кажуть, смачне. Бо як оце: я буду пити, а ви дивитиметесь на мене, чи що? Беріть-беріть, куштуйте. Хай смакує!

      Чоловік перехилив чарку, смачно прицмокнув і відставив убік. Вкотре подивився у вікно – там усе ще дощило, відчайдушно вдарялись об скло дрібні краплини – й поволі заговорив:

      – Львів тоді був іншим… Справжнім, розумієте? Не таким, як тепер. Нині – утрачений Львів… Часом погляну довкола – серце крається. Та що там казати! – Він замовк на якийсь час, мовби занурюючись у свою історію, котрою волів поділитися. – Якось за сніданком мама, накидаючи в тарілки страву, повідомила

Скачать книгу