LITMIR.BIZ

Скачать книгу

б зі мною не помінявся, – Кірсанов підвів на неї погляд (погляд, ще хвилину тому розгублений, шукаючий, змінився, став звичним – розважливим, жорстким, немов останні кілька фраз виморозили з нього всі емоції) і посміхнувся. – Облиш надію, всяк, хто тут сидить… Ти – кругом права. Моя лямка – мені й тягнути. Знаєш, Кіро, була така легенда у греків про перевізника Харона. Робота у нього була на вигляд проста – возив народ із одного берега річки на другий. В один кінець. Тільки ось два береги – це берег живих і берег царства мертвих. А річка, що між ними тече, – Стікс, річка забуття. І він плаває вічно туди-сюди, туди-сюди. І йому не пристати – ні до живих, ні до померлих. У лихолітті…

      Олексій Гаврилович повів плечима, немов щулячись від холоду, і вів далі:

      – Таку роботку можна отримати тільки за гріхи, причому за гріхи тяжкі – й ніяк не інакше.

      – Я знаю, хто такий Харон…

      – Хто б сумнівався!

      – Це не ти.

      – Ну звичайно! Який із мене перевізник? Я – начальник групи матзабезпечення. Я навіть не оперативник. Ти пробач мені, більше я тебе діставати не буду. Ти дівчинка доросла, знаєш, що робиш. Значить, так… Приступимо до справи. Сьогодні поведеш групу…

      – Свою? – перебила Кіра.

      – Свою, – заспокоїв її Кірсанов. – Андрон, Річ, Сипуха. Тільки без Котлетки підете. Вона другу добу в ізоляторі: вірус. Температура під сорок. Рветься в бій, але слабка, як ведмідь навесні. З тобою підуть тільки четверо…

      – Хтось із твоїх людей?

      Кірсанов зітхнув, передбачаючи реакцію.

      – Стрибунець із тобою піде.

      Давидова скривилась, як від зубного болю.

      – Це ти даремно! Він знаєш як стріляє? Просто звір!

      – У нього чотири джампи! Всього чотири! – невдоволено за-перечила Кіра. – Ти даєш мені в п’ятірку необстріляного курсанта. Спасибі тобі, Гавриловичу!

      – Будь ласка, – відрізав Кірсанов і насупився, від чого шкіра на його голові загорбкувалася іще більше. – Ось ти його й обстріляєш. Чи мені його треба з іншими новачками у м’ясорубку посилати? Він не слабка ланка. Хороший хлопець, голова варить – тільки досвіду немає. Піде з тобою.

      – Проїхали. Вибач, Кірсанов, я не права.

      – Я знаю, – кивнув Олексій Гаврилович, збиваючи тон. Він підвівся, і Кіра укотре подивувалася з його зросту і зовнішньої незграбності. – Дивись.

      Він розгорнув на оперативному екрані карту.

      – Знайоме місто, – сказала Давидова, примружившись. – Будапешт?

      Вона простягла руку і перетворила зображення на тривимірне. – Точно, Будапешт. Світ Нуль. Там зараз тепло. Жовтень. Листя падає. Я тобі навіть трохи заздрю. – Кірсанов рухнув кистю, і частина карти запульсувала, висуваючись на передній план. – Це зона ймовірності. Запасу часу не буде. Півгодини – це півгодини, не сорок і навіть не тридцять сім. Мої розраховувачі кажуть, що навіть 25 хвилин – великий ризик, але у тебе рівно стільки на все про все. Останні п’ять хвилин – твій резерв. Потім зворотного шляху не буде. І наша з тобою

Скачать книгу