LITMIR.BIZ

Скачать книгу

потрібен лише той документ. І я клянуся, що залишу тебе в спокої. Розумію, що ти його не тримаєш ні тут, ні вдома. Скажи де, і я сам поїду за ним.

      – Ну, гаразд. В мого брата на селі, – видушив Мартинюк ледь не з полегкістю.

      Його брат був священиком.

      – В нього та сама парафія?

      – Так, в Рудно. Він тебе не забув. Можеш сміливо до нього їхати. Але пильнуйся. За тобою обов’язково буде хвіст. Я б не хотів, щоб і мій брат мав клопоти.

      – Я тебе не підведу.

      – Між іншим, хто тобі дав ті матеріали?

      – Колишній працівник Товариства пан Дутчак.

      – Дутчак? Звідки вони в нього? Це неймовірно. Тут щось не те. Йому, мабуть, дали уже готові папери, щоб він їх тобі передав. Сам Дутчак ніколи не міг би їх роздобути.

      – Знаєш, мені однаково, хто, як і звідки. Головне, що вони в мене в руках. До речі, з’ясувалося, що за звітний період членів Товариства шинкарів не тільки не поменшало, а навпаки – побільшало.

      – Та йди! Оце номер!

      – Він мені передав і ці дані. Одні члени покидали спілку, а інші вливалися. Крім того Дутчак впевнений, що Томашевич не зазнав жодних витрат. Броварники взяли на себе все. Отже, Томашевичу довелося витратитися хіба на канцелярські приладдя.

      – Тобі повезло. Але саме це й викликає в мене підозру, чи не розставлені для тебе полапки. А це цілком можливо. Мені всі ці відомості так легко не давалися. Хтось тобі помагає. Але хто? Це можуть виявитися не дуже порядні особи. І хтозна, чи, скориставшись твоїми послугами, вони потім не спрямують свого удару проти тебе самого?

      6

      Ми колись не раз їздили з Мартинюком до його брата в Рудно, особливо на свята. Все ж таки Різдво, Великдень і Трійця мають особливу атмосферу саме десь на селі, аніж у великому місті. Але перш ніж піти на автобус, я довго петляв різними вуличками, щоб виявити, чи нема за мною хвоста. Правда, не хотів при цьому й зрадити себе, що дуже прагну відірватися, а вдавав, наче роблю закупи. В одній крамниці купив пляшку вина, в другій родзинки, бо отець їх дуже любить, у третій, четвертій і п’ятій запитав зеландського сиру. У шостій купив голландський. Часто озирався за вродливими панночками, хоча й не за надто вродливими теж, а за одно придивлявся до перехожих, що прямували у моєму напрямку. За якийсь час я почав уже вирізняти чоловіків, які незмінно за мною волочилися, вони вдавали, що захоплені розмовою і навіть не підводили голів, коли я озирався. Один з них був огрядний червонопикий бурмило з великою круглою, як гарбуз, головою і білим волоссям, а другий – худий глистоподібний піцик, який ішов так, ніби пританцьовував.

      Було непросто позбутися їх, але львівські брами наче саме для таких випадків створені. Я пройшовся кілька метрів по Легіонів і пірнув у наскрізну браму «Ґранд-готелю», звідки був прямий вихід на паралельну вулицю – пасаж Гаусмана10, але не побіг туди, а спокійно завернув до буфету. Вони ж, знаючи, що це наскрізна брама, помчали до другого виходу. Я тим часом вийшов з готелю і взяв таксі. За кілька хвилин я вже їхав в автобусі в напрямку Рудна.

      Старший Мартинюк, Антін, звісно, мене відразу впізнав.

Скачать книгу