Розвилка - Татьяна Бонч-Осмоловская Епоха

Скачать книгу

Ти сіра якась. Стомилась?

      – Тут стомишся! Замучили! То одне, то друге. Щодня щось звалюється. Ти підключайся, Наталю, дуже треба.

      Вони піднялися в Ельзин кабінет, останній на поверсі, біля заставленого горщиками підвіконня. Валіза ледве протиснулася в проміжок між двома робочими столами з комп’ютерами і одним із чашками, коробками з заваркою та банкою з етикеткою від майонезу, наповненою темним гречаним медом.

      – Ректор домовився, – Ельза помітила Наталин погляд, – знайомий його продає, з власних пасік. Увесь університет купує, студенти, ми. Сідай, – вона показала на стіл біля дверей, – вип’ємо чаю. Валя зараз прийде.

      На цих її словах у кімнату залетіла висока жінка в спідниці до підлоги і плетеній кофті до колін. У кабінеті зробилося тісно, ніби тенісний м’ячик застукотів по скляних стінах. Довгасте лице, вузькі очі – в ній було щось японське, хоч рухалась вона рвучко, без східної плавності. Перлинне намисто літало навколо шиї жінки туди-сюди, мало не зникаючи за орбітою тіла, коли жінка оберталась.

      – Валю, – встала Ельза. – Наташа вже приїхала.

      Валентина Степанівна простягла руку, тонку та прохолодну, як гілка сливи на заході сонця.

      – О, ласкаво просимо ж! Наш найкращий фахівець із викладання російської як іноземної,– сповістила вона.

      – Здрастуйте! – розцвіла Наталя.

      – Елла Федорівна так вас розхвалювала! Глобальні викладацькі проекти, чудові організаторські дані, досконале володіння іноземними мовами. Я ж читала ваші статті про творче викладання російської мови дітям емігрантів. Прекрасно ж, саме те, що нам треба.

      Наталя опустила очі, зашарілась.

      – Дуже приємно, – пробурмотіла вона, зігріта похвалою.

      – Я сподіваюся, ми спрацюємось, – Валентина Степанівна дужче стисла її руку. – Не підведіть же.

      – І я сподіваюсь, – підхопила Наталя.

      – Ми вже розпочинаємо, – підтвердила Ельза. – Валю, їй потрібно оформити документи. Ти не знаєш, Сергій Іванович у себе?

      – О так, – скинулась Валентина Степанівна, відпустила нарешті руку. – Ходімо до ректора. Учена рада вже починається, всім вас і відрекомендую.

      – Добре, Валентино Степанівно.

      Із книги

      Діставшись берега (це була частина острова, де, як уже сказано, я раніше не бував), я незабаром переконався, що сліди людських ніг зовсім не така рідкість на моєму острові, як я гадав. Так, я переконався: якби з особливої ласки небес я не потрапив на той бік острова, куди не приставали дикуни, я давно б уже знав, що їхні відвідини мого острова – звичайнісінька річ, і що західні його береги слугують їм не тільки постійною гаванню під час далеких морських екскурсій, а й місцем, де вони справляють свої канібальські бенкети.

      До залу вченої ради піднялися сходами. Наталі пригадався пташиний базар – з усіх боків щебет, гомін, писк. Валентина Степанівна прорізала натовп у коконі шанобливої порожнечі, а Наталя ухилялася від зіткнень із неуважними студентами. На наступному поверсі, де розташовувався

Скачать книгу