LITMIR.BIZ

      На маршрутку вишикувалася черга.

      – Ти крайній, чо?

      Той, хто питав, чоловічок у шкіряній куртці, похитувався, майже стикаючись на максимумі амплітуди з дядьком у пальті, шапці пиріжком, із колючим поглядом.

      – Не тикай тут, – дядько відіпхнув чоловічка в шкірянці.

      – Та ти чо, совсєм припух! – обурився той.

      Черга, не підводячи очей, ступила вбік, залишивши двох біля узбіччя.

      – Послухайте, де тут «Гагарін-Плаза»? – спитала Наталя.

      Черга мовчала. Хоч би де був отой торговельний центр імені першого радянського космонавта, черга не збиралась ділитися з нею знанням.

      Власне, їй потрібен був університет, просто орієнтиром Ельза порадила назвати «плазу».

      Іти пішки, котити валізу в невідомість? Вона спробувала ще раз.

      – Будь-який трамвай або маршрутка, – зглянулася жінка в пуховому береті,– хвилин десять, до повороту. За світлофором вийдете.

      Під дашком важких дверей Наталя зупинила валізу, прочитала: Юрій Олексійович Гагарін тренувався тут. Згадала – раніше тут була шарашка, завод під секретним номером, де перевіряли роботу літаків: реактивних, надзвукових, пасажирських і військових. У дев’яності завод розвалився, будівлі отримали нових господарів, ті продали його, інші продали ще раз. В одних спорудах тепер були торговельні ряди, в інших готель, ще в інших – вищий навчальний заклад, де готували фахівців популярних професій – піарників, комп’ютерників, перекладачів.