Скачать книгу

людини на певні умови життя. Вони не надто гнучкі, бо коли вже стали складовою характеру особи, то просто так не зникають і не так легко перетворюються на якісь інші пориви. Проте вони гнучкі в тому сенсі, що людина в дитинстві виробляє у собі певну потребу відповідно до всього комплексу умов життя, у яких вона перебуває. Жодна з цих потреб не є фіксованою чи жорсткою, оскільки не є вродженою складовою природи людини й не має бути будь-що задоволена.

      На відміну від цих потреб, є такі, що становлять невід’ємну частину людської природи та обов’язково мусять бути задоволені. Це потреби, вкорінені у фізіологічну організацію людини: голод, спрага, потреба у сні тощо. Для кожної з них існує критична межа, після якої відсутність їх утамування стає нестерпною, і коли людина переходить цю межу, прагнення до задоволення цих потреб перетворюється на потужний порив. Усі фізіологічно обумовлені потреби людини можна узагальнено назвати потребою самозбереження. Це та складова природи людини, що вимагає втамування за будь-яких умов і тому є первинним мотивом поведінки людини.

      Це формулювання можна спростити: людина має їсти, пити, спати, захищатися від ворогів тощо; для того щоб усе це робити, людина має працювати та виробляти. Водночас «праця» не є чимось загальним чи абстрактним. Праця завжди конкретна, це якийсь вид роботи в певній економічній системі. Людина може працювати, як раб часів феодалізму, як селянин в індіанському пуебло, як незалежний підприємець у капіталістичному суспільстві, як продавчиня в сучасному магазині, як робітник за нескінченним конвеєром на заводі. Зазначені різні види роботи вимагають абсолютно несхожих рис особистості, а також потребують різного виду відносин людей між собою. Від моменту свого народження людина опиняється на сцені перед усім світом. Їй потрібно пити і їсти, а тому вона змушена працювати. Це також означає, що людина мусить працювати в певних умовах та в певний спосіб, що визначено тим суспільством, у якому вона народилася. Обидва чинники – потреба людини жити та соціальна система – в принципі не можуть бути змінені самою людиною в індивідуальному порядку, і саме вони визначають розвиток більш пластичних рис людини.

      Отже, спосіб життя людини, заданий особливістю економічної системи, стає першочерговим фактором, який визначає всю структуру характеру людини, оскільки імперативна потреба в самозбереженні змушує її прийняті ті умови, у яких їй доведеться жити. Не йдеться про те, що людина не може спробувати разом з іншими змінити якісь економічні або політичні умови, проте з самого початку особистість людини формується специфікою способу життя, з яким вона стикається ще в дитинстві в межах своєї сім’ї, бо саме родина містить усі основні, типові риси певного суспільства чи класу[17].

      Фізіологічно обумовлені потреби – не єдина імперативна складова природи людини. Існує ще й інша, не менш необхідна, вона не корениться в тілесних процесах, а закладена в саму суть людського способу

Скачать книгу


<p>17</p>

Хочу застерегти від одного непорозуміння, яке часто трапляється щодо цієї проблеми. Економічна структура суспільства у визначенні способу життя індивіда функціонує як умова для розвитку особистості. Економічні умови абсолютно відрізняються від суб’єктивних економічних мотивів, зокрема бажання матеріального багатства, яке чимало письменників із часів Відродження до певних авторів-марксистів (які так і не змогли збагнути наріжну концепцію Маркса), вважали провідним мотивом людської поведінки. Насправді ж усеохопне бажання матеріального багатства є потребою, притаманною лише певним культурам, і різні економічні умови можуть створювати такі риси особистості, через які людина з огидою сприйматиме матеріальне багатство чи буде до нього байдужою. Я детально розглянув цю проблему у своїй статті «Über Methode und Aufgabe einer analytischen Sozialpsychologie», Zeitschrift für Sozialforschung, Hirschfeld, Leipzig, 1932, Vol. I, p. 28 ff. (Прим. авт.)