LITMIR.BIZ

Скачать книгу

досягнення якої був спрямований суспільний поступ. Принципи економічного лібералізму, політичної демократії, релігійної автономії та індивідуалізму в приватному житті дали можливість артикулювати одвічне прагнення свободи, і водночас ці принципи наближали людину до її досягнення. Рвалися одні кайдани за іншими. Людина зняла з себе ярмо поневолення природою та стала її господарем. Людина скинула гніт з боку церкви та абсолютистської держави. Усунення зовнішнього гніту виявилося не лише необхідною, а й достатньою умовою для досягнення омріяної мети: свободи особистості.

      Багато хто вважав Першу світову війну кінцевою боротьбою, а її завершення – вирішальною перемогою в борні за свободу. Тогочасні демократії зміцніли, на місці старих монархій постали демократичні уряди. Проте всього лише кілька років по тому виникли нові системи, які в принципі заперечували все, що людство вибороло для себе протягом попередніх століть, бо за своєю природою ці системи підпорядкували суспільне та приватне життя всіх (за винятком дещиці) людей владі[5], яку вони ніяк не могли контролювати.

      Спершу більшість заспокоювала себе думкою про те, що перемога авторитарних систем пояснюється божевіллям кількох осіб і що це схиблення з плином часу стане причиною їхнього ж занепаду. Інші чванливо вважали, що італійському та німецькому народові бракувало часу на справжнє навчання демократії, тому слід просто зачекати, поки ці нації досягнуть політичної зрілості на рівні з іншими демократіями Заходу. Іншою загрозливою ілюзією і, мабуть, найбільш небезпечною з усіх, є віра в те, що такі люди, як Гітлер, підпорядкували собі потужний державний апарат виключно за допомогою хитрощів та обману, що вони та їхні держави-сателіти керуються посередництвом суто грубої сили, а населення цих країн є безвільним об’єктом зради й терору.

      Час, що сплинув відтоді, продемонстрував хибність цих поглядів. Ми мусили визнати, що мільйони людей у Німеччині бажали зректися своєї свободи так само, як їхні батьки ладні були боротися за неї, і замість того щоб прагнути свободи, мільйони намагалися знайти шляхи втечі від неї. Іншим мільйонам людей було байдуже: вони не вірили в те, що захист свободи вартий того, щоб за нього боротися, а тим паче вмирати. Ми також визнаємо, що криза демократії не є специфічною італійською чи німецькою проблемою – з нею зіштовхується будь-яка сучасна держава. Так само не має значення, які символи обирають вороги свободи: їй загрожують як ті, хто бореться з нею в ім’я антифашизму, так і ті, хто робить це відверто з фашистськими[6] намірами. Це було настільки мудро сформульовано Джоном Дьюї, що я передаю цю істину його ж словами: «Серйозна загроза нашій демократії – не існування інших тоталітарних держав. Це наявність у наших переконаннях та інституціях тих умов, завдяки яким зовнішня влада, дисципліна, уніформність та залежність від Вождя здобули перемогу в інших країнах. Відповідно, там і проходить фронт боротьби – всередині нас самих і в наших інституціях» Скачать книгу