LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ідучи до мене, розстібає сорочку, і вона падає на підлогу. – Не розумію, що я собі думав.

      «Дякувати Богу! – зринає в моїй голові, коли він простягає руки до моєї кофтинки і лагідно починає розв’язувати її. – Це просто прекрасно. Це саме те, чого я…»

      О-о-о-о… Ммммм…

      Насправді, це просто збіса знаменито.

      Чотири

      Наступного ранку о пів на дев’яту я ще не вставала. Зовсім не хочу ворушитись, анітрішечки. Хочу лежати в цьому чудовому, зручному ліжку, загорнувшись у розкішну білу вафельну ковдру.

      – Ти на весь день там залишишся? – питає Люк, усміхаючись до мене.

      Я пірнаю в подушки, вдаючи, ніби не чую його. Мені просто не хочеться вставати. Тут так затишно, так тепло, так добре.

      До того ж – малесенька дрібничка! – у мене й досі немає одягу.

      Я вже тричі потайки телефонувала на рецепцію, щоб спитати про свою «Швидку доставку» (вперше – коли Люк був у душі, вдруге – коли я сама була в душі, з того розкішного телефона у ванній, і ще раз – дуже швидко – коли Люк виходив у коридор, бо я сказала, що почула котяче нявчання).

      Пакунка так і не отримали. У мене зовсім немає одягу. Ні одежиночки. Анічогісінько.

      Досі це було не дуже й важливо, бо я просто валялася в ліжку. Та я вже не можу їсти круасани, і в мене не влізе ще більше кави, і в душ удруге поспіль я не піду, а Люк стоїть напіводягнений.

      Господи, нічого не вдієш – мені просто доведеться знову вбиратись у вчорашній одяг. Це справді огидно, але чим я ще можу тут зарадити? Просто вдам, ніби в мене до нього особливі почуття, а можливо, – сподіваюсь! – я встигну в нього вскочити, і Люк цього навіть не завважить. Адже рідко коли хтось помічає, в чому ти…

      Стривайте.

      Стривайте-но хвилинку. Де мій учорашній одяг? Я точно кинула його просто на підлогу…

      – Люку, – питаю я якнайбайдужливіше. – Ти не бачив одягу, в якому я вчора приїхала?

      – Так, бачив, – відповідає він, відриваючи очі від своєї валізи. – Я його сьогодні віддав у пральню разом зі своїми речами.

      Я витріщаюся на нього, не годна навіть дихати.

      Мій єдиний на всім білім світі одяг забрали у пральню?

      – Коли… коли його повернуть? – нарешті видушую з себе.

      – Завтра вранці, – Люк обертається й дивиться на мене. – Вибач, я мав попередити. Але ж це не проблема, правда? Не думаю, що тобі варто непокоїтися. Вони працюють просто бездоганно.

      – Ой, та ні! – запевняю я високим тремтливим голосом. – Ні, й я не турбуюся!

      – Ну то гаразд, – каже він з усмішкою.

      – Гаразд, – повторюю я і всміхаюсь у відповідь.

      О Боже! Що мені робити?

      – А, ще в шафі повно вільного місця, – каже Люк, – хочеш, я щось із твого повішу?

      Він тягнеться до моєї валізки, і я, не встигнувши опанувати себе, чую власний панічний вереск:

      – Ні-і-і-і-і! Все добре, – додаю я, коли він здивовано зиркає на мене. – Там усе… здебільше плетене.

      О Боже! О Боже! Тепер він узувається. От що мені робити?

      «Ну ж бо, Бекі, – гарячково думаю я. – Одяг. Щось натягти на себе. Байдуже що».

      Щось

Скачать книгу