Шопоголік на Мангеттені - Софи Кинселла Шопоголік

Скачать книгу

– Подбайте про ваші гроші…

      – …і ваші гроші подбають про вас! – приєднуються Рорі та Емма.

      Всі завмирають на мить, потім розслабляються, і Зельда, помічниця продюсера, виходить на майданчик.

      – Добре! – каже вона. – Круто відпрацювали. Бекі, Енід усе ще висить на четвертій лінії. Однак ми можемо позбутися її, якщо хочеш…

      – Ні, – здивовано відповідаю я. – Я хочу поговорити з нею. Розумієте, як на мене, вона зовсім не поривається на пенсію!

      – Та грець із нею, – каже Зельда, щось позначаючи на своєму планшеті. – Ага, і тебе на рецепції чекає Люк.

      – Як, уже? – я зиркаю на годинник. – О Боже… Гаразд, можеш йому сказати, що я скоро?

      Чесне слово, я не збиралася так довго висіти на телефоні. Але щойно почала розмову з Енід, усе спливло на поверхню: як вона боїться тієї пенсії і як її чоловік просто хоче, щоб вона сиділа вдома та готувала для нього. Як вона насправді любить свою роботу і як хотіла піти на комп’ютерні курси, але її чоловік сказав, що то марнотратство… Коли вона договорила, я була страшенно обурена. Я дуже чітко розтовкмачила, що я про це все думаю, повторила кілька разів і саме питала Енід, чи не вважає вона себе феміністкою, аж тут Зельда поплескала мене по плечу – і я раптом згадала, де я є.

      Мені знадобилося ще п’ять хвилин, щоб перепросити Енід і пояснити, що я маю йти. Потім вона довго просила вибачення в мене, і ми разів із двадцять повторили «до побачення», «дякую!» та «не варто!»

      Я кваплюся до своєї гардеробної і перевдягаюся з «убрання для „Ранкової кави“» в «убрання для поїздки».

      Розглядаю себе в дзеркало… і відчуваю задоволення від того, що бачу. На мені – барвиста кофтинка з принтом у стилі Еміліо Пуччі, обрізані потерті джинсові шорти, нові сандалі, сонцезахисні окуляри від «Гуччі» (куплені на розпродажі в «Гарві Ніколз» за півціни!) і мій дорогоцінний світло-блакитний шалик «Денні та Джордж».

      Люк просто схиблений на цьому шалику. Коли нас питають, як ми познайомилися, він завжди відповідає: «Наші погляди перетнулися на шалику від „Денні та Джордж“. І це цілковита правда (ну, майже правда). Він позичив грошей, яких мені не вистачало, щоб його купити, і все доводить, що я йому їх не повернула, тож частина шалика належить йому. (І це просто безсоромна брехня. Я відразу ж надіслала їх йому.)

      Хай там як, я дуже часто вдягаю той шалик, коли ми йдемо кудись удвох. І коли ми разом залишаємось удома. Власне, розкрию вам невеличку таємницю: іноді ми навіть…

      Хоч ні. Не треба вам цього знати. Забудьте, що я взагалі про це згадувала.

      Нарешті я мчу на рецепцію, позираю на годинник і – о Боже! – запізнююся на сорок хвилин. Люк сидить там, на м’якому стільці, такий високий і розкішний, у сорочці-поло, що її я купила йому на розпродажі в „Ральф Лорен“.

      – Вибач, будь ласка, – кажу я. – Я просто…

      – Знаю, – відповідає Люк, згортає свою газету й підводиться. – Ти розмовляла з Енід, – він цілує мене і стискає мою руку. – Я дивився останні кілька дзвінків. Ти молодчина.

      – Ти просто не повіриш, який у неї чоловік, – кажу я, коли

Скачать книгу