LITMIR.BIZ

Скачать книгу

крізь матрац. Ленґдон пручався цій силі, натужно підводячи голову й силкуючись не заснути.

      Лікарка Брукс схилилася над ним, зависнувши в повітрі, наче янгол.

      – Благаю, пане Ленґдон, – прошепотіла вона. – Травма голови є надзвичайно вразливою впродовж першої доби. Вам треба відпочити, інакше заподієте собі серйозної шкоди.

      Раптом у динаміку внутрішнього радіо затріскотів чийсь голос.

      – Лікарю Марконі?

      Бородань натиснув на кнопку й відповів:

      – Sì?

      Голос у динаміку швидко заговорив італійською. Ленґдон не второпав, про що йшлося, але побачив, як лікарі обмінялися здивованими поглядами. Чи то були тривожні погляди?

      – Momento, – сказав Марконі, завершуючи розмову.

      – Що сталося? – спитав Ленґдон.

      Йому здалося, що очі пані Брукс трохи звузилися.

      – То був черговий із прохідної відділення невідкладної допомоги. Хтось прийшов побачитися з вами.

      У запамороченій голові Ленґдона блиснув промінець надії.

      – Добра новина! Може, ця людина знає, що зі мною сталося.

      На обличчі пані Брукс з’явився вираз невпевненості.

      – Дуже дивно, що до вас хтось прийшов. Ми не знали, як вас звати, і ви навіть іще не зареєстровані в нашій системі.

      Насилу долаючи дію заспокійливого, Ленґдон незграбно підвівся й сів у ліжку.

      – Якщо хтось знає, що я тут, то ця людина має знати, що зі мною трапилося!

      Лікарка Брукс поглянула на лікаря Марконі, і той негайно похитав головою й постукав по своєму годиннику. Жінка знову повернулася до Ленґдона.

      – Це палата інтенсивної терапії, – пояснила вона. – Щонайраніше до дев’ятої ранку сюди не можна заходити нікому. За хвилину лікар Марконі піде гляне, хто то прийшов і що йому чи їй треба.

      – А якщо це треба мені? – напосідливо спитав Ленґдон.

      Пані Брукс терпляче всміхнулася і, прихилившись ближче, тихим голосом сказала:

      – Пане Ленґдон, є деякі речі стосовно минулої ночі, про які ви не знаєте… стосовно того, що з вами трапилося. І перш ніж із кимсь розмовляти, гадаю, вам не завадило б спочатку дізнатися про всі факти. На жаль, мені здається, ви ще недостатньо зміцніли, щоб…

      – Які факти?! – прискіпливо спитав у неї Ленґдон, щосили намагаючись випрямити спину й вмоститися вище. Голка крапельниці боляче встромилася в його руку, і професорові здалося, що його тіло важить кілька сотень фунтів. – Усе, що мені відомо, – це те, що я перебуваю у флорентійському шпиталі і що коли тут опинився, то увесь час повторював фразу «Дуже вибачаюсь».

      Раптом у Ленґдона з’явилася лячна думка.

      – Може, я став винуватцем автомобільної пригоди? – спитав він. – Може, я комусь заподіяв шкоду?

      – Ні, ні, – запевнила його лікарка. – Гадаю, що ні.

      – Тоді що ж трапилося?! – настирливо спитав Ленґдон, змірявши обох лікарів розлюченим поглядом. – Я маю право знати, що відбувається!

      Запала довга тиша, а потім лікар Марконі неохоче кивнув молодій колезі. Лікарка Брукс шумно зітхнула

Скачать книгу