Інферно - Дэн Браун

Скачать книгу

останні сходинки, я, погойдуючись і мало не мертвий, виходжу нагору, у вологе ранкове повітря. Кидаюся до високої, із мене заввишки, стіни і вдивляюся крізь вузькі бійниці. Далеко внизу лежить благословенне місто, у якому я знайшов притулок і захист від тих, хто виштовхнув мене у вигнання.

      А голоси за спиною гукають, підходячи дедалі ближче:

      – Те, що ти зробив, – це божевілля!

      Божевілля породжує божевілля.

      – Заради всього святого, – гукають вони, – скажи, де ти його сховав?

      Саме заради всього святого я вам цього не скажу.

      І ось я стою, загнаний у куток, притиснувшись спиною до холодного каменю. Вони зазирають вглиб моїх зелених очей, вираз їхніх облич стає похмурим, вони вже не намагаються заманити й обдурити, вони погрожують:

      – Ти ж знаєш наші методи. Ми здатні змусити тебе розповісти, де воно сховане.

      Саме через це я й видерся мало не до небес, рятуючись від вас.

      А внизу, запаморочливо далеко внизу піді мною, червоні черепичні дахи розпливлися передмістям, наче море вогню, освітлюючи прекрасну землю, якою колись мандрували гіганти… Джотто, Донателло, Брунеллескі, Мікеланджело, Боттічеллі.

      Я трохи підсунувся – пальці ніг торкнулися краю.

      – Спускайся! – кричать вони. – Ще не пізно!

      О свавільні невігласи! Невже ви не здатні узріти майбутнє? Невже ви не здатні збагнути велич та красу мого витвору? І потребу в ньому?

      Я з радістю зроблю цю завершальну жертву… а разом із нею знищу вашу останню надію знайти те, що ви шукаєте.

      Вам нізащо не вдасться вчасно віднайти його.

      А внизу, на відстані ста футів, брукований майдан манить мене, мов прекрасна дрімотна оаза. От якби мати більше часу… але час – це єдина річ, яку не здатні здобути навіть мої чималі статки.

      У ці завершальні секунди я дивлюся вниз на майдан і помічаю образ, який спантеличує мене.

      Я бачу твоє обличчя.

      Ти вдивляєшся в мене із затінку. Твої очі сумні, однак я бачу в них благоговійну шанобливість до того, що я звершив. Ти розумієш, що я не маю вибору. Заради любові до людства я мушу захистити мій шедевр.

      Він зростає навіть тепер… вичікує… нуртує під червоними, мов кров, водами лагуни, у якій не віддзеркалюються зірки.

      Тож я відводжу погляд від твоїх очей і спрямовую його вгору, до обрію. Стоячи високо над цим світом, що зігнувся під тягарем власних проблем, я висловлюю своє останнє прохання.

      Любий Боже! Молюся Тобі, щоби світ пам’ятав мене не як жахливого грішника, а як славетного рятівника, яким я є насправді, і Тобі це відомо. Молюся, щоби Людство збагнуло, який дарунок я йому залишаю.

      Мій дарунок – це майбуття.

      Мій дарунок – порятунок.

      Мій дарунок – пекло.

      З цими словами я шепочу: «Амінь!» – і ступаю останній крок у безодню.

      Розділ 1

      Спогади вирисувалися повільно… наче бульбашки, що виринають на поверхню з темряви бездонного колодязя.

      Жінка під вуаллю.

      Роберт

Скачать книгу