Інферно - Дэн Браун

Скачать книгу

шаром свинцю. Практично непроникний, навіть для радіації. Як на мене, то це казенна річ. – Вона показала на чорну пластинку збоку значка біонебезпеки; та була завбільшки з поштову марку. – Це для розпізнання відбитків пальців. Запобіжний засіб на той випадок, якщо цю штуку поцуплять або загублять. Такі рурки може відкрити лише конкретна особа.

      Хоча Ленґдон і відчував, що його розум уже працює з нормальною швидкістю, він ще мав таке враження, що трохи недобирає. «Я носив при собі біометрично загерметизований контейнер».

      – Коли я знайшла цю рурку в тебе в піджаку, мені захотілося таємно показати її лікареві Марконі, але я не мала такої змоги, допоки ти не прокинувся. Я подумувала прикласти твій палець до чорної пластинки, поки ти був непритомний, але не мала жодного уявлення про вміст цієї рурки, тому…

      – Мій палець?! – Ленґдон похитав головою. – Ця штука ніяк не може бути запрограмована на те, щоб її відмикав саме я. Я поняття зеленого не маю про біохімію. Я ніколи не мав при собі нічого подібного.

      – А ти впевнений?

      Ленґдон був упевнений на всі сто. Він простягнув руку і приклав палець до чорної пластинки. Але не сталося нічого.

      – Ось бачиш, я ж казав…

      Титанова рурка гучно клацнула – і Ленґдон відсмикнув руку, наче обпік її. От зараза! Він витріщився на рурку так, наче вона ось-ось розкрутиться сама і з неї просочиться смертоносний газ. Через три секунди контейнер клацнув ще раз; вочевидь, він знову замкнувся.

      Втративши дар мови, Ленґдон поглянув на Сієнну.

      Молода лікарка знервовано зітхнула.

      – Що ж, цілком очевидно, що саме тебе було призначено носієм цієї рурки.

      Але Ленґдону такий сценарій видався цілковито абсурдним.

      – Такого не може бути. По-перше, як я міг пронести цей шматок металу крізь сканер в аеропорту?

      – А може, ти летів приватним літаком? Чи, скажімо, його дали тобі вже тут, в Італії?

      – Сієнно, мені треба зв’язатися з консульством. Негайно.

      – А тобі не здається, що нам слід спершу розкрити цю штуку?

      Ленґдону доводилося робити у своєму житті нерозважливі вчинки, але він не збирався доповнювати їхній перелік відкриванням контейнера з небезпечною речовиною в кухні цієї жінки.

      – Я збираюся віддати цю рурку представникам влади. Негайно.

      Сієнна стиснула губи, вочевидь, розмірковуючи, як їй чинити далі.

      – Гаразд, але щойно ти зробиш цей дзвінок, ти залишишся сам-один. Я не можу в це вплутуватися. Тобі однозначно не можна зустрічатися з ними тут, у моїй квартирі. Мій статус іммігранта в Італії є… непростим.

      Ленґдон глянув Сієнні прямо в очі.

      – Усе, що я знаю, Сієнно, – це те, що ти врятувала мені життя. І я буду вибиратися з цієї ситуації так, як цього хотіла б ти.

      Вона вдячно кивнула і, підійшовши до вікна, глянула вниз на вулицю.

      – Гаразд, я пропоную зробити ось що.

      Сієнна швидко окреслила план. Він був простим, розумним і безпечним.

      Ленґдон дивився, як вона розблокувала

Скачать книгу