Інферно - Дэн Браун

Скачать книгу

що саме почує Сієнна. Поки прокручувалося повідомлення, він прибрав програмку й поклав на столі все так, як було раніше. І нечутно прослизнув назад до ванної кімнати, почуваючись незручно через те, що зазирнув у минуле Сієнни.

      Через десять секунд у двері ванної тихо постукали.

      – Я почеплю одіж на ручку дверей, – сказала Сієнна хрипким від хвилювання голосом.

      – Дуже вдячний, – відповів Ленґдон.

      – Коли впораєшся, прийди, будь ласка, у кухню, – додала вона. – Мені хотілося б показати тобі дещо важливе, перш ніж ми до кого-небудь звернемося.

***

      Сієнна пройшла через залу до своєї скромної спальні, дістала з комода сині джинси і светр і попрямувала до туалетної кімнати.

      Зустрівшись очима з власним віддзеркаленням, вона підняла руку, міцно вхопилася за товстий «кінський хвіст», сильно смикнула його – і зняла перуку з голого скальпа.

      Із дзеркала на неї втупилася поглядом лиса тридцятидворічна жінка.

      Сієнні не бракувало проблем у житті, і хоча вона вже навчилася покладатися на інтелект, щоб долати труднощі, нинішня халепа приголомшила її.

      Відклавши перуку, вона вмила лице й руки, ретельно витерлась, потім переодяглася, знову наділа перуку й обережно поправила її. Жалість до самої себе була тим почуттям, до якого Сієнна майже завжди ставилася з нетерпимістю, але тепер, коли на очі наверталися сльози, вона збагнула, що не має іншого вибору, як дозволити собі поплакати.

      І вона дозволила.

      Вона плакала через своє життя, яке не піддавалося контролю.

      Вона плакала за наставником, який загинув у неї на очах.

      Вона плакала через нестерпну самотність, якою повнилося її серце.

      Але понад усе вона плакала за своїм майбутнім, яке зненацька стало таким непевним.

      Розділ 9

      У трюмі фешенебельного судна «Мендаціум» координатор Лоренс Нолтон сидів у своїй зачиненій скляній кабінці й отетеріло витріщався на монітор комп’ютера. Він щойно завершив попередній перегляд відеоматеріалу, який залишив їхній клієнт.

      «Невже я маю передати оце засобам масової інформації завтра вранці?»

      За десять років роботи в Консорціумі Нолтону доводилося виконувати всілякі дивовижні завдання, які, наскільки йому було відомо, лежали в площині між шахрайством і незаконністю. Робота в сірій царині моралі була звичною для Консорціуму – організації, єдиний моральний принцип якої полягав у тому, щоб іти на все заради виконання обіцянки, даної клієнту.

      «Будемо виконувати. І не треба зайвих запитань. Що б там не було».

      Однак перспектива оприлюднення цього відео стурбувала Нолтона. У минулому, хоч які б химерні завдання доводилося виконувати, він завжди розумів раціональний бік справи… розумів мотиви… розумів потребу в бажаному результаті.

      Однак це відео просто збивало з пантелику.

      Відчувалося, що воно якесь не таке.

      Дуже не таке.

      Повернувшись за комп’ютер, Нолтон знову запустив відеофайл, сподіваючись, що повторний перегляд прояснить суть справи.

Скачать книгу