Інферно - Дэн Браун

Скачать книгу

Ленґдон мав визнати, що з огляду на сюрреалістичні обставини його сьогоднішнього знайомства із Сієнною вона навдивовижу добре підходила на роль пустотливого ельфа, здатного насилати сни. І Ленґдону захотілося, щоб він, як і персонажі шекспірівської п’єси, зміг прокинутися і вдати, наче все те, що сталося нещодавно, йому просто наснилося.

      Ленґдон обережно вклав вирізки до тої самої сторінки й згорнув програмку, несподівано відчувши сум, коли ще раз побачив напис на обкладинці: «Люба, ніколи не забувай, що ти – чудо».

      Його погляд зупинився на відомому символі, що прикрашав обкладинку театральної програмки. То була давньогрецька піктограма, яку зображували на більшості театральних програмок у всьому світі, – символ віком дві з половиною тисячі років, що став синонімом драматичного театру.

      Le maschere. Маска.

      Ленґдон поглянув на традиційні обличчя трагедії й комедії, що дивилися на нього з обкладинки, і раптом відчув у вухах якесь дивне гудіння: наче в його голові натягували дріт і той дріт натужно вібрував. Гострий, мов удар кинджала, біль пронизав його мозок. Образи масок попливли перед його очима. Ленґдон охнув, хапаючи ротом повітря, і, обхопивши голову руками, опустився на стілець, що стояв біля стола.

      У темряві, що огортала Ленґдона, на нього люто накинулися ті самі видіння – яскраві й контрастні.

      Знову срібноволоса жінка з амулетом гукала його з протилежного боку кривавої ріки. Її розпачливі зойки пронизували просякнуте смородом повітря, вони ледь чулися крізь вигуки замордованих та вмирущих, які звивалися в агонії. Людських тіл було стільки, скільки око сягало. Знову Ленґдон побачив ноги з написом R. Людина, закопана по пояс головою донизу, відчайдушно вимахувала ними в повітрі, немов крутила педалі.

      – Шукай – і знайдеш! – гукнула жінка Ленґдону. – Час спливає!

      Знову Ленґдон відчув нагальну потребу допомогти їй… допомогти кожному. Охоплений відчаєм, він крикнув їй через кривавий потік:

      – Хто ти?!

      І знову жінка підняла руку й відсунула вуаль, за якою Ленґдону відкрилося те саме надзвичайне обличчя, яке він бачив раніше.

      – Я – життя, – відповіла вона.

      Раптом у небі над нею вирисувалося гігантське видіння – страхітлива маска з довгим, схожим на дзьоб носом та двома палаючими зеленими очима, які витріщалися на Ленґдона.

      – А я… я – смерть, – прогудів голос.

      Розділ 8

      Ленґдон різко розплющив очі та глибоко вдихнув. Він і досі сидів за робочим столом Сієнни, обхопивши голову руками. Серце його несамовито калатало.

      «Що ж це, в біса, зі мною коїться, га?»

      Видіння срібноволосої жінки й дзьобатої маски не йшли йому з пам’яті. Я – життя. А я – смерть. Він спробував викинути ті видіння з голови, але вони немов витаврувалися в його мозку. А зі стола на нього витріщалися дві маски з театральної програмки.

      «Ваші спогади залишатимуться сплутаними

Скачать книгу