Володимир Сосюра - Отсутствует Митці на прицілі

Скачать книгу

(«З народом треба злитись вам, // а не звисать мостом до нього») – П. Тичині. Цей твір присвячено поету І. Гончаренку, а тому, звичайно, про нього сказано лише теплі слова. У доброзичливому тоні В. Сосюра говорить про М. Рильського («Максим Тадейович! Мій брат! // Людина! Світла ти людина, // і слів, і діл аристократ. // Це не Бажан і не Тичина»), М. Гарцмана. Останній, наприклад, удостоївся поваги В. Сосюри, бо живе «у підвалі // з двома дітьми і без штиблет, // хоч він справжнісінький поет. // Поет, як кажуть, то від Бога, // Куди там Феферу до нього!..»

      Більшість письменників В. Сосюра наділив негативними характеристиками за те, що жили, на його думку, в розкішних п’ятикімнатних квартирах, одержували високі гонорари, незважаючи на свої скромні літературні таланти.

      Талант ліричний і дерзновенний

      Пригадується, як іще в студентські роки, у другій половині 1960-х, ми мало не з-під поли читали окремі твори Володимира Сосюри («Любіть Україну», «Юнакові»). Деякі поезії вже тоді ходили по руках, поширювалися у списках.

      22 травня 1967 р., під вечір, біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві зібралося чимало людей, переважно студентської молоді. Читали твори Кобзаря, співали пісень на його слова. Не було промов і національних прапорів, але всіх читців фотографували, поміж натовпом сновигали нишпорки в цивільному, а довкола Шевченківського парку, як з’ясувалося потім, був «частокіл» міліції.

      І от один із промовців почав читати вірш В. Сосюри «Юнакові». Загальна атмосфера була напруженою. Правоохоронці намагалися стягти когось із газона, а той навмисно (демонстративно!) не піддавався. Було зрозуміло, що шукали привід для конфлікту, провокуючи на це тих, хто зібрався пошанувати пам’ять Т. Шевченка.

      Лунає поезія В. Сосюри, а до читця наближається (по газону!) кілька міліціонерів у високих чинах.

      О мово рідна! Їй гаряче

      віддав я серце недарма.

      Без мови рідної, юначе,

      й народу нашого нема.

      Поглянь! Ідуть сини Росії…

      І тут «сини», чи точніше – прислужники Росії, скрутили промовця і потягли до машини. Туди ж волочили ще кількох, без сумніву, спровокованих на конфлікт із правоохоронцями. Натовп ринув від пам’ятника до червоного корпусу університету, але машини вже зникли. Трохи вгамувавшись, люди знову повернулися до пам’ятника і, порадившись, вирішили піти до будинку Центрального комітету партії, щоб висловити протест тодішньому першому секретареві Петру Шелесту. Вирушили невеликими групами, йдучи до Хрещатика хідниками бульвару Шевченка, але на розі кожного кварталу вже чатували міліцейські пікети, отож доводилося переходити на протилежний бік вулиці.

      Був пізній вечір, однак на Хрещатику в цю пору ще завжди людно. Перехожі зупинялися, цікавилися, що це за громади (загалом близько ста осіб) прямують у бік консерваторії. Вгору вулицею Жовтневої революції (теперішній Інститутській) ішли більш-менш скупчено, але дорогу знову перепиняли міліцейські пікети, а в напрямку ЦК шугали одна

Скачать книгу