Володимир Сосюра - Отсутствует Митці на прицілі

Скачать книгу

текст якої в архіві автора не зберігся. У першому варіанті рукопису поеми «Розстріляне безсмертя» (1960) твір мав назву «Махно». Очевидно, В. Сосюра мав намір поновити з пам’яті твір, над яким працював ще в 1924 р., а точніше – написати «нову» поему про Махна.

      У третій книзі спогадів Ю. Смолича «Розповіді про неспокій немає кінця» є найширша згадка про поему «Махно», а також пояснення, чому саме поет «стільки випив горя» за неї:

      «Рік пізніше Володя написав поему «Махно». То була «бомба» в літературному середовищі – і Блакитний знову люто картав Володю, я при тому присутній не був. Але на «збіговиську» «гартованців» у редакції «Вістей», в тому ж кабінеті Блакитного, вибухла запальна дискусія: Володя якраз прийшов від тодішнього комісара освіти Шумського, який дав Сосюрі доброго прочухана. […] <…> Не забути рядків, якими після вступу зачиналася поема:

      Шумлять і клени, і тополі,

      Лиш не шумить один перон:

      Лежить зарубаний за волю,

      Лежить зарубаний за трон…

      <…>

      Перші рядки поеми «Махно» були, здається, такі:

      Тебе не бачив і не знаю,

      Ну, як в архівах ГПУ

      Тебе знайти?…

      Текст цієї недокінченої – у машинопису – поеми Володька подарував був і мені, як, очевидно, ще багатьом товаришам. На превеликий жаль, у подальших життьових перипетіях цього рукопису не стало»

(Смолич Ю. Розповіді про неспокій немає кінця. – К.: Рад. письменник, 1972. – С. 79–81).

      У 1988 р. у домашньому архіві Ю. Смолича ми виявили конверт, у якому зберігалося кілька аркушів, списаних каліграфічним почерком В. Сосюри червоним атраментом. Заголовок «З поеми “Махно”», далі шістнадцять чотирирядкових строф, а після останньої підпис, дарчий напис і дата: «В. Сосюра. З великою пошаною й дякою за пораду т. П. Панчеві. В. С. 25.11.24. Харків». На конверті, в якому зберігалися автографи В. Сосюри, є напис рукою П. Панча: «Із поеми «Махно» В. Сосюри (оригінал)». Очевидно, цей оригінал подарував Ю. Смоличу П. Панч після ознайомлення із третьою книгою спогадів, що вийшла 1972 р., де в споминах про В. Сосюру мовилося найбільше про цю поему. У бібліографічному покажчику Яшека і Лейтеса «Десять років української радянської літератури» (Харків, 1928) є дві позиції, на підставі яких можна судити про публікацію фрагментів поеми (чи, можливо, задумуваного роману): «Махно» (уривок із поеми). – 1924. – Жовтневий збірник. – С. 7 – 14; «Махно»: Над морем сидів і хитався од болю (з роману «Махно»). – 1924. – Червоні квіти. – № 6. – С. 12–13». Розшукати першу публікацію досі не вдалося.

      Публікації в періодиці кінця 1980 – початку 1990-х років доти не відомої спадщини В. Сосюри, а також згадки автора цих рядків у пресі та у виступах по радіо про втрачену поему «Махно» привернули увагу учителя-пенсіонера О. Т. Лебедя з містечка Прилуки на Чернігівщині, який скопіював текст цього твору, за винятком епілогу, ще в 1928 р. у селі Дмухайлівці на Дніпропетровщині за текстом Карпа Гупала. Останній навчався у 1923–1925 рр. у Харківському інституті народної освіти й приятелював із В. Сосюрою. Проте свій список О. Лебедь

Скачать книгу