LITMIR.BIZ

      Так от як кров свою лили

      Батьки за Москву і Варшаву,

      І вам, синам, передали

      Свої кайдани, свою славу!

      Доборолась Україна

      До самого краю.

      Гірше ляха свої діти

      Її розпинають.

      Заміс[т]ь пива праведную

      Кров із ребер точать.

      Просвітити, кажуть, хочуть

      Материні очі

      Современними огнями.

      Повести за віком,

      За німцями, недоріку,

      Сліпую каліку.

      Добре, ведіть, показуйте,

      Нехай стара мати

      Навчається, як дітей тих

      Нових доглядати.

      Показуйте!.. за науку,

      Не турбуйтесь, буде

      Материна добра плата.

      Розпадеться луда

      На очах ваших неситих,

      Побачите славу,

      Живу славу дідів своїх

      І батьків лукавих.

      Не дуріте самі себе,

      Учітесь, читайте,

      І чужому научайтесь,

      Й свого не цурайтесь.

      Бо хто матір забуває,

      Того Бог карає,

      Того діти цураються,

      В хату не пускають.

      Чужі люди проганяють,

      І немає злому

      На всій землі безконечній

      Веселого дому.

      Я ридаю, як згадаю

      Діла незабуті

      Дідів наших. Тяжкі діла!

      Якби їх забути,

      Я оддав би веселого

      Віку половину.

      Отака-то наша слава,

      Слава України.

      Отак і ви прочитай[те],

      Щоб не сонним снились

      Всі неправди, щоб розкрились

      Високі могили

      Перед вашими очима,

      Щоб ви розпитали

      Мучеників: кого, коли,

      За що розпинали!

      Обніміте ж, брати мої,

      Найменшого брата —

      Нехай мати усміхнеться,

      Заплакана мати.

      Благословить дітей своїх

      Твердими руками

      І діточок поцілує

      Вольними устами.

      І забудеться срамотня

      Давняя година,

      І оживе добра слава,

      Слава України,

      І світ ясний, невечерній

      Тихо засіяє…

      Обніміться ж, брати мої.

      Молю вас, благаю!