LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Столик був маленьким, і місця вистачало лише на два стільчики. Еріка сіла на один із них, і Франсін одразу ж подала їй гарячу каву. Шлунок протестував проти ще однієї чашки кави після такої кількості, яку вона випила в Генріка, але Еріка знала з досвіду численних інтерв’ю для своїх книжок, що люди більш охоче розмовляють із чашкою кави в руках.

      – Як я зрозуміла з розмови з Генрі, батьки Алекс попросили тебе написати пам’ятну статтю.

      – Так, я не бачилася з Алекс останніх уже майже двадцять п’ять років, тому перед тим, як почати писати статтю, намагаюся довідатися трохи більше, якою вона була людиною.

      – Ти журналістка?

      – Ні, я письменниця. Пишу біографії. Це я роблю лише тому, що мене попросили Бірґіт і Карл-Ерік. До того ж саме я знайшла її, принаймні майже, і якимось дивним чином мені здається, що маю це зробити, щоб створити інший, живий образ Алекс. Це звучить дивно?

      – Ні, анітрохи. Я вважаю, чудово, що ти взялася за це заради батьків Алекс і заради неї самої.

      Франсін нахилилася над столом і поклала свою руку з добротним манікюром на руку Еріки.

      Еріка відчула, як кров приливає до щік, і намагалася не думати про рукопис книжки, над якою вона працювала більшу частину вчорашнього дня. Франсін додала:

      – Генрі також попросив мене відповісти на всі твої запитання з найбільшою щирістю.

      Вона розмовляла чудовою шведською. «Р» м’яко гаркавило, і Еріка помітила, що вона використовувала французький варіант ім’я Генрік – Генрі.

      – Ти й Алекс познайомилися в Парижі?

      – Так, ми вивчали мистецтвознавство разом. Знайшли одна одну першого ж дня. Вона мала розгублений вигляд, і я почувалася так само. Інше – це вже, як кажуть, звичайна історія.

      – Як довго ви знали одна одну?

      – Зараз побачимо… Генрі та Алекс святкували п’ятнадцятиріччя весілля восени, тому це вже буде… сімнадцять років. П’ятнадцять із них ми керували оцією галереєю разом.

      Вона замовкла й прикурила, на велике здивування Еріки, цигарку. Чомусь вона не могла собі уявити, що Франсін курить. Рука легко тремтіла, коли та прикурювала цигарку, але Франсін зробила глибоку затяжку, не відриваючи погляду від Еріки.

      – Ти цікавилася, де вона була? Вона, імовірно, лежала там тиждень, коли ми знайшли її.

      Еріка прозріла, що навіть не подумала запитати таке в Генріка.

      – Я знаю, це звучатиме дивно, але ні, я не цікавилася. Алекс… – Вона засумнівалася. – Алекс завжди чинила так, як хотіла. Це могло бути приводом для розчарувань, але згодом я звикла й змирилася. То було не вперше, коли вона на деякий час зникала, щоб потім з’явитися знову так, немов нічого й не сталося. До того ж вона компенсувала мені більш ніж достатньо, самостійно дбаючи про галерею, коли я була в декреті. Знаєш, як би там не було, я все ще гадаю, що так станеться й нині. Що вона знову ввійде у двері. Але цього разу такого не трапиться.

      Сльоза майже впала з її вій.

      – Ні. – Еріка подивилася вниз, у чашку з кавою, і дала змогу Франсін стримано

Скачать книгу